– На мою думку, в нинішніх умовах жодне, навіть найсуворіше покарання за хабарництво в нашій країні не буде дієвим доти, доки в державі не працюватимуть два основних принципи: верховенство права (диктатура закону) та невідворотність покарання. Якщо кожен потенційний хабарник знатиме, що покарання рано чи пізно настане незалежно від статусу, він десять разів подумає, чи варто йому “вплутуватися” в корупційні дії. Чим більше людей так думатимуть, тим менше буде реальних злочинів! На жаль, нинішня статистика притягнення до відповідальності за корупцію говорить прямо протилежне.

– Думаю, найсуворіше покарання не рушить цю проблему. Маємо приклад Китаю. Потрібно боротись з причинами виникнення зловживань! А лиш згодом вже покарання дадуть результати… Владі з точки зору бюджету вигідніше платити менше (кажу про неконкурентні зарплати, які спонукають до зловживання) і боротися з хабарниками (тут уже “заробляють” силовики та судді, яким також не доплачують), чим платити ринкову зарплатню. Втім, так ми втрачаємо більше: корупціонери на роботі не думають про виконання своїх обов’язків (думають, де заробити), роздувають штати. Як резюме – є неефективні. Одним із напрямків, які зараз робляться для цього, є об’єднання громад та децентралізація бюджету. На мою думку, це потрібно робити рішучіше та швидше. Водночас, на заваді цього також є популізм, який вирує в головах українців.

– Насправді, все дуже просто. Топ-хабарники мають отримувати довічне ув’язнення. Даний законопроект уже в Антикорупційному комітеті Верховної Ради України, але його не хочуть пропускати… Чому? Відповідь важко дати. Таким чином, коли хабарники сідатимуть пожиттєво, справді можна вірити, що чиновники будуть боятися.

– Ми маємо достатньо жорстке законодавство, аби засудити тих, хто наживається за чийсь рахунок, і помалу викорінювати хабарництво як таке. У Китаї, до речі, за особливо великі розміри хабара навіть передбачена смертна кара. У нашій країні закон дає підстави засуджувати хабарників до реальних термінів, однак тим через суди вдається уникнути відповідальності перед законом. Це, зокрема, засвідчили результати дослідження, яке провели “Наші гроші”. За їхніми даними, зі всіх високопоставлених чиновників у період з липня 2015-го по липень 2016-го року у в’язницю сіли лише троє слідчих і голова сільради. Загалом же, вироки за корупційними справами винесені 952 особам, з них лише 128 отримали реальні терміни, тобто близько 13%. Суди не виносять каральних рішень. Як бачимо, хабарники уникають в’язниці, зазвичай відбувшись штрафом, дуже часто куди меншим за сам хабар, та легким переляком. Саме тому судова реформа – це перше, що необхідно зробити! Вона має забезпечити невідворотність покарання для хабарників.

– Насправді, у нас досить розмите поняття хабарництва, точніше у законі є “корупція” – неправомірна вигода. Неправомірна вигода – може здобуватися в різний спосіб і суспільство досить по-різному до цього ставиться, згадати хоча б що відбулося, коли звинувачення в корупції висловили одному з лікарів. Тому одними лиш покараннями нічого не зміниш, потрібні системні зміни. У медицині всім зрозуміло, що безоплатних послуг не буває. Є співчуття до лікарів, які мають невисокі зарплати, і тут люди часто звертаються в критичних ситуаціях і розуміють що нічого дорожчого за життя немає… У держслужбі – люди мають доступ до державних ресурсів мають і високі спокуси, щоб від них боронитися – треба мати відповідну зарплату. Якщо умови гідної праці будуть забезпечені, покаранням буде кримінальна відповідальність за корупційні діяння. Певна: має бути не лише кримінальна відповідальність, а й моральний осуд. Усе має залежати від ваги корупційного діяння.

– Думаю, що хабарництво настільки поширене явище у нашому суспільстві, що однозначно сказати, яке покарання є найсуворішим складно. Дрібне хабарництво, на мою думку, є наслідком зубожіння, низьким рівнем зарплат, не те, щоб виправдане, але принаймні має іншу природу, ніж хабарництво на вищому рівні. Можна зрозуміти, що наймана людина, яка отримує мінімальну зарплату, на жаль, умотивована у дрібному хабарі у вигляді подяки за ті чи інші послуги. Хоч це аморально і протизаконно, однак дає змогу прожити у державі, яка створила такі умови для більшості державних галузей (медицина, держслужба, освіта). Але корупція, про яку чуємо щодня, і яка вимірюється десятками, сотнями тисяч, а то й мільйонами доларів, вийшла за межі всього розумного. Вона не може бути подолана якимось єдиним важелем впливу. Про корупцію насамперед говорять ті, що і є найбільшими корупціонерами. Починаючи від групи осіб із олігархічним впливом, політиків та посадовців на високому державному рівні до більш дрібних місцевих чиновників на місцевому. Десятки років ці люди будували клептократичну державу, державу злодіїв, у якій корупція і фінансові махінації були єдиним мотивом їх діяльності, а матеріальне зацікавлення стало основним характерним явищем у суспільстві. Певна: у суспільстві, в якому корупцією пронизане все, як метастазами, єдиним мотивом її подолання може бути лише страх. Так, на фізіологічному рівні в першу чергу. Відсутність покарання – ось це причина наших бід. Кожен, хто бере хабар, не залежно від рангу, посади, рівня знає – нічого за це не буде. Прикладів того, як топ-чиновників арештовують за астрономічні хабарі та відпускають із квитком у тихе і спокійне життя сотні. Не треба придумувати велосипед, досить подивитись на проведені десятки років тому реформи європейських країн. Економіка, яка дає змогу чесно (!) заробляти на гідний рівень життя, судова реформа, дієва система адміністративних послуг, а найперше – відсторонення від влади тих, хто є корупціонером, а також тотальний контроль не лише тих органів, які мають це контролювати, а й громадськості. Це мало б спрацювати. Лише страх відповідальності перед законом і страх бути покараним (за будь-що протиправне) може створити суспільство вільне від корупції.

– Для того, щоб у нас реально зменшувалися корупційні злочини – покарання має бути невідворотним і суворим. Разом із тим, має бути чітко окреслена категорія правопорушень, які вважатимуться корупційними. І ті суб’єкти, що можуть бути притягнуті до відповідальності за корупцію. Закон “Про запобігання корупції” в деякій мірі надто розширив суб’єктів, що можуть бути корупціонерами, аж до приватних нотаріусів і оцінювачів, що, очевидно, не зовсім правильно. Разом із тим, як на мене найважливішою складовою покарання за корупцію має бути конфіскація майна. У нас вона застосовується як санкція не дуже часто. Ба більше, я пропонувала б у випадку вчинення корупційного правопорушення, в результаті якого отримана значна неправомірна вигода, конфісковувати майно не лише у правопорушників, а ще й у їхніх близьких родичів, якщо останні не зможуть довести походження майна. Думаю така міра також була б виправдана, оскільки досить часто майно записують якраз на близьких родичів. Другий аспект – кожного затриманого на хабарі має бути притягнуто до відповідальності. За закриття відповідного провадження без достатніх підстав чи неправомірно винесений виправдувальний вирок – також варто було б карати. Наразі цього всього у нас немає.

– Хабарі – це не проблема міста чи окремої людини, а передусім проблема українського, але все ж пострадянського суспільства. Багато хто понадягав вишиванки і є сьогодні, на жаль, першим хабарником… У влади є бачення, що треба “урвати”, а слово “порядність” для них, на жаль, нічого не означає. У них в головах відсутній бар’єр – “Стоп!”. Так, можна вiдрізати руку, ногу, голову, але ми не турки, i кому вiд того легше... Метод, який використовують зараз – це оприлюднення інформації про хабарників, широкий розголос. Думаю, це дієвий спосіб. Також певна, що “на горі” є порядні, але наразі їх ще мало, а одному викорінити це не реально. Маю надiю, що молоде поколiння поступово витiснить старе мислення – вони, молоді посадовці, будуть мати бар’єри в голові – так робити не можна!