Бувають історії, які не мають терміну давності. До них, безумовно, належить і ця, з відрізаним вухом Ван Ґоґа, художника, з дня народження якого 30 березня виповнюється 156 років.

Останнім часом ця дискусія потроху затихла і біль­шість зацікавлених погодилася з дум­кою, що, мабуть, най­більш правдоподібним буде вважати, ніби події того далекого 23 грудня 1888 ро­ку розвивалися так: художник на ім'я Вінсент Ван Ґоґ, знервований іншим художником на ім'я Поль Ґоґен, а також не дуже тверезий після чималої дози абсенту, відрізав собі шматочок лівого вуха. Наголос у цьому переказі слід ставити на слові "шматочок". Бо за іншою версією, відрізаним виявилося ціле вухо, і прихильникам обох точок зору чомусь було страшенно важливо знати напевно, скільки саме від вуха було відрізано, тож розгорілася суперечка, яка триває і досі.

У тих, хто наполягає на відрізанні частини вуха, є переконливий медичний аргумент, який стверджує, що по-іншому неможливо було б уникнути смерті через втрату крові. Але їхні опоненти все одно наполягають на власній версії. Одним подобається розкручувати історію з божевільним і некерованим художником. Іншим живеться легше з більш поміркованою інтерпретацією цього сюжету, безумовно, одного з найвідоміших в історії мистецтва ХХ ст. Та і самого художника таке пояснення дозволяє витягти з вузької ніші душевнохворих митців, обмежити спекуляції довкола його таємничої хвороби і зосередити увагу публіки на його творчості.

Хоча такий розвиток по­дій багато кому здається надто нудним, тож час від часу з'являються книги на зразок "Вухо Ван Ґоґа. Поль Ґоґен і обіцянка мовчання" авторства Ріти Вільдеґанс та Ганса Кауфманна. З ретельністю кримінальних репортерів двоє мистецтвознавців на пенсії відстежили газетні вирізки і перевірили свід­чення очевидців, аби відтворити в уяві читача події того часу.

На їхню думку, вухо Ван Ґоґові відрізав його колега Поль Ґоґен, причому не шматочок, а ціле, а однією з головних дійових осіб цієї таємничої і багато років замовчуваної історії була повія. Саме Ґоґен і вигадав історію про самовідрізання шматочка вуха божевільним Ван Ґоґом і змусив усіх повірити в неї.

Печаль триватиме вічно

Вінсент Ван Ґоґ народився об 11 годині 30 березня 1853 року в провінції Пів­нічний Брабант на півдні Нідерландів у сім'ї протестантського пастора. Він мав молодшого брата і трьох сестер. Ім'я Вінсент мав отримати перший син подружжя, який народився на рік раніше, але не прожив навіть дня. Можливо, це успадковане від померлого брата ім'я від­билося на похмурому характері Вінсента, якого домашні вважали неслухняною і важкою дитиною. Навіть гувернантка неприхильно відгукувалася про нього і сумнівалася, що з хлопця може вирости щось порядне. Сам художник теж не надто добре згадував про власне дитинство. Натомість поза домом Вінсент мав репутацію тихої і розважливої, хо­ча і не надто комунікабельної дитини. Він змінив кіль­ка шкіл, але, так і не завершивши навчання, втік додому. В 16-річному віці влаштувався працювати у фірму свого дядька, яка продавала твори мистецтва, переїхав до Лондона, а згодом до Парижа, відвідував музеї та художні виставки. У 20-річ­ному віці він заробляв біль­ше за батька, але через нещасливе кохання втратив цікавість до роботи і через кілька років його звіль­нили. Ван Ґоґ вирішив стати священиком і кілька ро­ків працював учителем та помічником пастора, серйозно цікавився теологією, місіонерствував.

У 1880-му Вінсент Ван Ґоґ почав займатися живописом. Відвідував Академію мистецтв у Брюсселі та Антверпені, спілкувався з художниками. Основною тематикою його тодішніх картин стали трагічні враження від місіонерських поїздок бідними шахтарськими місцевостями Бельгії. У цих картинах немає яскравості кольорів і декоративності найвідоміших творів художника, вони похмурі і сповнені внутрішнього драматизму.

У 1886 - 1888 рр. Ван Ґоґ жив у Парижі, відвідував приватну художню студію, вивчав живопис імпресіоністів, японську гравюру, творчість Поля Ґоґена. У цей період землисто-сірі від­тін­ки його попередніх картин змінюються яскравими кольорами, знаними у цілому світі як характерні для його творчості.

У 1888 році Ван Ґоґ переїздить до Арля, де створює най­відоміші свої картини. Саме там відбувається історія з вухом, там художник потрапляє до лікарні для душевнохворих. 29 липня 1890 року Ван Ґоґ скоює самогубство. Як стверджує очевидець цього вчинку, брат художника, останніми словами Вінсента були: "Печаль триватиме вічно".

Подарунок
для Рашель

Переважна більшість біо­графів художника коротко інформує про випадок із вухом, обмежуючись поясненням про те, що відрізання цілого вуха було б смертельним. Але Вільдеґанс та Кауфманн наводять цитату з локальної газети "Forum Rеpub­licain", яка 30 грудня 1888 року написала у рубриці місцевої хроніки: "Минулої неділі о 23.30 до борделю но­мер 1 з'явився художник Вінсент Ван Ґоґ, народжений у Голландії, покликав повію на ім'я Рашель і дав їй своє вухо зі словами: "Збережіть, будь ласка, цей предмет".

Повія, роздивившись, про що йдеться, знепритомніла. Свідчення повії підтвердив 21-річний лікар Фелікс Рей, якому досі закидають як доказ непрофесійності і, відповідно, неправдоподібності його свідчень, занадто молодий вік. Іншим "вагомим" аргументом у дискусії на користь версії відрізання цілого вуха є те, що, за свід­чен­нями очевидців, художник втратив дуже багато крові і знепритомнів через це. А таке навряд чи могло трапитися після втрати лише шматочка вуха.

Ясна річ, уся ця дискусія про те, скільки сантиметрів вуха було відрізано, сама собою курйозна і не більше. Але вражає її вплив на рецепцію творчості Ван Ґоґа. Найбільше ця історія схвилювала, зрозуміло, родичів художника. Тож братова і упорядниця листування Ван Ґоґа, Йоганна Ван Ґоґ, неодноразово під­крес­лювала, що було відрізано лише шматочок вуха, аби трохи прикрасити цю малоприємну сімейну історію, а насамперед позбавити геніального художника тавра божевільного.

Версія, згідно з якою вухо відрізав Поль Ґоґен, має шанси примирити всіх учасників дискусії. Адже таким чином версія божевілля цілковито відпадає і з'являється переконлива причина, яка все пояснює, - сварка. Це пояснює також той факт, яким чином знекровлений художник дістався до борделю, де його наступного дня знайшла поліція, закутаного у закривавлені рушники. Мабуть, сварка відбувалася десь неподалік. Єдиним недоліком нової версії історії з вухом є постать Поля Ґоґена, який відомий своєю запальною і неврівноваженою вдачею, але аж така брутальна інтерпретація може викликати протести з боку іншого табору - дослідників і шанувальників творчості Ґоґена. Будемо сподіватися, що тепер війна за шматочок вуха не переросте у сутичку ван­ґоґістів із ґоґенівцями.