Ті, хто найбільше переконує нас у тому, що влада в Україні системна та ефективна, мабуть, не хочуть бачити реального стану речей. Вони просто змушені так говорити, оскільки уособлюють цю владу, кволу, безпринципну, розшарпану поміж кланами, - для того, аби закамуфлювати власне безсилля і невігластво.

З іншого боку, маємо також наразі безсистемні, але доволі симптоматичні сигнали про абсолютне безвладдя, якому слід негайно покласти край, - не важливо, чи то шляхом "революції", чи позірно демократичними процедурами виборів "сильної руки".

Посеред цими двома крайнощами лежить цілий пласт настроєвих, ідеологічних і просто побутових вражень про здатність українців до самоорганізації, про те, що влада для посполитого - лише перепона на шляху до реалізації нормального життя. Аргументи, до речі, лежать на поверхні; цілком випадково довелося вичитати в одного канадського автора переспів думок наших же політиків, які свого часу переконували, що часи Помаранчевої революції, окрім іншого, характеризувалися небувалим розвоєм господарки. Кажуть: коли влада не має часу на підприємців, ті лише користають з доброї нагоди...

Але кілька прецедентів на тлі змальованої тут картини все ж змушують ретельно замислитися над тим, як інтерпретується ідея "анархії" різними політичними середовищами і чи насправді кілька епізодів останніх днів є виявом ініціативності знизу.

Читаємо, що наметове містечко акції "Геть усіх!" на Майдані розгромили невідомі особи у камуфляжах. Відтак з'ясовується, що нападники належали до нової, ще не зареєстрованої Мін'юстом громадської організації "Щит", яка об'єднала ветеранів спецпідрозділів. Причому їхня вилазка була ретельно спланованою.

Кілька питань: акція "Геть усіх!" - чи могла вона бути реалізованою без сприяння зацікавлених осіб, які, по-перше, забезпечили протестантів ресурсом і "реманентом", по-друге, давали дозвіл на тривале перебування у центрі столиці? Ветерани спецпідрозділів, які, за словами їхнього лідера, мають намір протидіяти "анархії, корупції та замовних політичних акцій, для наведення порядку в Україні", - чи не користуються вони патронатом у середовищі силових мініс­терств? Відповіді, як на мене, очевидні. Як і подивування тим, що досі міліція не може знайти "головного ветерана".

Отже, доводиться визнати, що майбутні кандидати у президенти починають не з найліпшого - з нагнітання пристрастей і створення ілюзії анархії в країні. Але ще класик анархізму Пьотр Кропоткін висловився доволі прозоро: "Якщо ми не бажаємо, щоб нами керували, то чи означає це, що ми самі не бажаємо керувати?" Наразі невеличкими групами невдоволених громадян. А потім?..