Добре поставленим голосом університетського лектора Марек Краєвскі урочисто і піднесено читає аудіо­версію одного зі своїх детективних романів знаменитого вроцлавського, точніше, бреслауського циклу. Його читання виразне і старанне, можливо, трохи занадто старанне, ледь помітно штучне і манірне, зате досконало витримане у консервативній манері акторського читання літературних текстів. Ці книги зручно слухати в машині, особливо під час тривалого стояння в автомобільних корках. Важливо лише не заслухатися і не порушити правил дорожнього руху. Одну з цих аудіокниг при­віз у подарунок наш варшавський знайомий, редактор найновішого детектива Краєвского. Книга, яку зараз редагує наш знайомий, має дотичність до Львова, але про це вже, мабуть, нема кому розповідати, адже візит одного з найпопулярніших представників сучасної польської популярної літератури Марека Краєвского до нашого міста міс­цева преса описала з майже щоденниковою точністю.

Разом із нашим варшав­ським знайомим ми займаємося пошуком світ­лини для оформлення обкладинки. Тож, доїхавши до середмістя, виходимо з машини, все ще перебуваючи під враженням від моторошного вбивства двох повій, про яке щойно слухали. Ми збираємося на пошуки внутрішнього дворика з балконом і без сателітарних антен, пластмасових вікон, кольорових дашків та інших ознак сучасності. На цьому балконі нам потрібен надійний сховок для поліцейського, який вистежує злочинця, або і для злочинця, який тікає від поліцейського. Цим місцем міг би стати туалет на балконі, але таких реліктів минулого навіть у Львові стає все менше, тож ми налаштовуємося на тривалі пошуки.

Львів і Вроцлав підтримують тісні зв'язки уже давно, і почалося це ще до того, як були підписані офіційні папери про партнерство міст, ініціатором якого, до речі, став Вроцлав, а не Львів. Тепер це партнерство переросло у якусь майже постійну величину, от-от вийде друком перший детектив вроцлав'­янина про міжвоєнний Львів. Далі, мабуть, не забариться який-небудь містичний трилер львів'янина про Вроцлав, а тоді, може, і відповідні видавничі серії укладуть.

Регіональні деконструкції

Пригадую одну зі своїх перших мандрівок вроцлавським середмістям у супроводі досвідченого архітектора, посвяченого в таємниці реставраційних нюансів. У своїй тодішній наївності я вірила, що тема збереження історичного середовища у порівняльному польсько-українському аспекті завжди має чітко визначені полюси - позитиви зазвичай містяться по один бік кордону, негативи - по інший. Але виявилося, що не все так однозначно. Досвідчений архітектор критикував на відновленій після війни з руїн вроцлавській "старувці" майже все - від далеких до автентичності "кислотних" кольорів фасадів до технічних нюансів, збагнути які мені виявилося не під силу. Та я і не намагалася, мені вистачило шоку від самого усвідомлення, що всі мої дотеперішні уявлення у цій галузі схематичні, дитячі, наївні і абсолютно нічого не варті. Цей класичний епізод розширення світогляду, коли доводиться ламати первісний, а тому дуже обмежений, хоча і такий комфортний горизонт власних знань і уявлень, завжди супроводжується певним потрясінням, від якого потрібно насамперед оговтатися.

Так склалося, що мало не кожна наступна моя манд­рівка цим містом супроводжувалася філософсько неоднозначними курйозами, якщо можна собі уявити щось настільки абстрактне. Наприклад, під час екскурсії бібліотекою Оссолінських ми зупинилися біля стенду про Івана Франка, і екскурсовод повідомила, що, крім цінних документів з польської історії, архів бібліотеки, "врятований" зі Львова, містив ще рукописи творів нікому не відомих авторів. Серед інших і цього Франка. Але вік цих рукописів поважний, тож і вони мають певну цінність. Мабуть, відчуття певної провини і незручності за своїх предків таки не давало їй спокою, тому вона відразу ж розповіла і про вивезений зі Львова пам'ятник польського драматурга Олександра Фредри. На її думку, постать цього автора не мала для українців великої ваги, а його творчість важлива радше для поляків. Можливо, їй здавалося, що коли применшити вагомість обох письменників, то факт вивезення можна якось виправдати, вибачити, зробити зрозумілішим в очах сучасників, мовляв, негарно, звичайно, вийшло, але з іншого боку, нічого цінного не пропало.

Іншим разом мені довелося брати участь у розмові про сучасне обличчя середньовічних міст. Моїм співрозмовником був вроцлавський професор, автор низки есеїв про своє рідне місто. Він розповідав захоплено і заангажовано, хотілося його слухати і вірити йому, але в якийсь момент я зловила себе на тому, що давно не чула, аби хтось так довго говорив на таку не­однозначну тему і не висловив жодного критичного зауваження. І це викликало недовіру. Але відразу ж і сумнів, чи не винна у цьому раптом моя призвичаєність до наших реалій, коли такого типу розмови переважно складаються з самих лише критичних та викривальних акцентів. Мої критичні імпресії про Львів викликали у вроцлавського професора не менш скептичне ставлення, ніж його ліричний панегірик у мене. І він висловив припущення, що винною є вікова різниця, адже молодше покоління схильне ставитися до всього значно менш помірковано і виважено, ніж люди старші, які оперують досвідом і знаннями. А тоді прозвучав коментар із залу. Дівчина з якогось невеличкого білоруського містечка сказала, що була і у Львові, і у Вроцлаві, і, на її думку, немає підстав говорити про негативне враження, яке справляють вкраплення сучасної архітектури у середмістях старовинних міст. Їй із її урбаністичним досвідом білоруської провінції, абсолютно не заважають ні бу­дівля "Укрсоцбанку" у Львові, ні ультрасучасний торговий комплекс Домі­ніканської галереї у Вроцлаві. "Якщо місто гарне, його важко зіпсувати", - підвела вона риску під нашою дискусією. І я подумала: в чомусь вона таки має рацію. Якщо мені трапляється довший час не бувати у центрі міста і спо­глядати лише урбаністику сихівських краєвидів, то коли я нарешті потрапляю на площу Міцкевича, справді зовсім по-іншому реагую на скандальну будівлю. Не те, щоб вона мені не заважала, до цього справа все ще не доходить. Але з іншого боку, я ніколи не жила довший час у білоруській провінції. Звідки мені знати, наскільки це змінює ступінь вразливості на архітектурні дисонанси?

Позитивне

Але усі ці курйози давно в минулому. Мої теперішні зустрічі з Вроцлавом значно частіше сповнені позитивних вражень, мабуть, це ознака того, що наші стосунки розвиваються у правильному і логічному напрямку - від кризи до взаєморозуміння. Та й екскурсоводи у Вроцлаві стають дедалі професійнішими, поволі виробляється нейтральна риторика мовлення про драстичні моменти українсько-польської історії, адже в комерційних укладах туристичного бізнесу ці суперечки контрпродуктивні. Моя остання прогулянка Вроцлавом мала в програмі саме такий - поп-туристичний аспект - екскурсію слідами Ебергарда Мокка, героя детективів Ма­река Краєвского, слід­чого з ґрунтовною освітою, який постійно вживає латинські вислови і цитує Овідія в оригіналі. Екскурсія, щоправда, перетворилася на серйозне випробування, адже доводилося не зважати на дощ і напади пронизливого вітру. Зате тепер слухати аудіокниги про чуму у Бреслау, смерть у Бреслау чи навіть кінець світу у тому ж Бреслау мені ще приємніше і затишніше, я відчуваю себе захищено і тепло за склом автомобіля, а з кожною старанно вимовленою автором німецькою назвою вулички у мене асоціюється мокрий асфальт, хлюпання в черевиках, численні номери будинків, які мені ніколи не запам'ятати і надзвичайна обізнаність екскурсовода у творчості Кра­євского. Це був справж­ній фанат. Здається, навіть голос у нього був схожий. І він з такою ж поважною інтонацією повідомляв, що злочинець вийшов із будинку номер вісім на Брайте-штрасе, зачекав на третій трамвай, з якого через п'ять зупинок йому слід було пересісти на трамвай номер чотири. Так, ніби розповідає це комусь, хто зараз вирушить у цю подорож неіснуючими вже вулицями і маршрутами, шукаючи у будинку номер вісім слідів перебування Ебергарда Мокка або когось із його оточення. Хоча, кажуть, якщо справді використати книгу як путівник, то всі описані автором маршрути, збігаються з історичними реаліями. Хочеться вірити, що хоча б костей невинно вбитих повій ніде не знаходять.