Нарешті вголос сказано те, що вже давно визріває у думках переважної більшості політиків і пересічних громадян. Сказано вголос, з телеекрана, причому одним із недавніх "любих друзів" Президента. Микола Мартиненко, лідер київського НСНУ, вважає, що майбутнє його партії можливе тільки без нинішнього очільника Віктора Ющенка.

Щонайменше 90 відсотків громадян, які, за результатами розмаїтих соціологічних досліджень, негативно або радше негативно оцінюють діяльність чинного глави держави, можуть відкинути найменші сумніви у заангажованості своїх оцінок: коли вже Мартиненко так каже про ВАЮ, то, значить, має на те підстави. Аплодувати керівникові фракції "Наша Україна" у парламенті, мабуть, будуть і його колеги: більшість відкрито, дрібка - подумки.

Але поміркуймо, чи все воно так. Бо найпростіше для певного кола нашоукраїнців, задля порятунку своєї структури, - перекласти на лідера всю відповідальність, зробити з нього цапа відбувайла і відійти вбік, споглядаючи, як його каменуватиме загал. Цей варіант, до речі, найпростіший і для тих, хто мав би разом з Ющенком розділити ношу відповідальності, хоч належить до інших, іноді антагоністичних партійних середовищ. Але чи завжди найпростіший вихід є найліпшим?

Офіруючи Ющенком, НСНУ, далебі, не уникне деструкційних процесів, які посилюватимуться з наближенням президентських виборів. Ми вже писали, що проблематичним для будь-якої владної партструктури є її ідеологічна невизначеність і значний відсоток пристосуванців. Вони не тільки користаються шансом погрітися у променях слави всенародно обраних кумирів, вони висмоктують з влади ентузіазм і альтруїзм справжніх прихильників змін, оскільки є живими прикладами кар'єрних злетів без особливих на те підстав. Вони ж першими кидають партію, коли їй доводиться брати на себе непопулярні рішення або відповідати за не надто пристойні вчинки тих, хто біля керма. Так воно є в НСНУ вже, і різнобарвні проекти її вчорашніх діячів, - тому приклад.

Офіруючи Ющенком, Тимошенко втратить "стрілочника", якого досі можна було звинуватити у найнеймовірніших провинах, і тоді, судячи з менталітету прем'єра, вона буде приречена шукати собі й народові нових "ворогів". На таку невдячну роль добре надаються "регіони", а отже, цілком можливі ще запекліші сутички, аніж ті, свідками яких нам довелося бути досі. Бо на відміну від ліберального Віктора Андрійовича, який діє з огляду на "настрій", обидві сили - і БЮТ, і ПР - є машинами холодного цинічного розрахунку, знаряддям знищення політичних опонентів. Ясна річ, країна спочатку спостерігатиме за їхніми клінчами зі спортивного інтересу, але відтак, коли сутичка торкнеться кожного з її громадян, зрозуміє, що, утилізувавши Ющенка, вона взяла собі квиток на громадянську війну.