Вибори нового Патріарха Ро­сійської православної церкви Кіріла не минули без наслідків. Кілька десятків активістів руху "Мєстниє" нещодавно пікетували посольство України у Москві, аби висловити протест проти "нової хвилі нагінок" на УПЦ МП.

Нагадаю, що саме Кіріл, ще не глава РПЦ, відповідав за зв'язки Загорска із громадськими орга­нізаціями зокрема та світським довкіллям у цілому. А "Мєстним" йшлося про акцію, яка б засвідчила, що жоден факт "незаконного заволодіння храмами канонічної церкви" в Україні не проходить повз їхню увагу.

Проблема у тому, що активісти з плакатами "Ющенко, геть руки від православних храмів!" вважають українського Президента за вірного будь-якої церкви - греко-католицької, протестантської, може, й сповідником ісламу. В їхній голові, набитій стружкою пропагандистських штампів, навряд чи вкладається реальність: Ющенко ходить до сповіді не куди інше, лише до Володимира Сабодана - очільника УПЦ МП.

Але, гадаю, організаторам негучного пікету розходилося не на конфесійній належності Президента сусідньої держави і мабуть-таки не на "захопленні храмів" націоналістами. Десь на периферії загального контексту московської акції бовваніла тінь "відомого місіонера і просвітителя русинського народу, митрофорного протоєрея Димитрія Сидора", проти якого в Україні порушено карну справу за звинуваченням у сепаратизмі.

Як з'ясувалося, фінансову підтримку о. Сидору і його однодумцям надають російські спецслужби, принаймні про це говорив ще в.о. голови СБУ Валентин Наливайченко. За його словами, Д. Сидір "отримав мільйон рублів і зв'язаний з російською розвідкою". 

Грошові перекази йдуть через кадрового офіцера Служби зов­нішньої розвідки Росії (СЗР РФ) Вячєслава Ніконова, колишнього завідувача сектору ЦК КПРС і помічника голови КДБ СРСР. 2007 року особисто Путін призначив його на посаду виконавчого директора правління урядового фонду "Русский мир", який, по суті, є структурним підрозділом СЗР РФ.

Отож, Україні та її провідникам слід серйозно замислитися над проблемою не тільки ймовірного сепаратизму на Південному Сході, але й на крайньому Заході. Збігнєв Бжезінскі з цього приводу висловився дуже чітко й недвозначно: "Я не хочу накликати біди, але до певної міри побоювання цілком виправдані... Україна - дуже важлива держава для майбутнього Росії. Якщо вона піде в напрямку Заходу, Росія з часом муситиме також до нього наблизитися вже не як імперіалістична країна... Звичайно, коли хтось не готовий послідовно діяти в інтересах власної незалежності, то це можна зробити замість нього".

Ніхто не зробить "цього", крім нас. Тим паче, що ідеологічний тиск Росії з кожним днем стає все відчутнішим. І для цього не треба шукати подвійного дна у валізах, привезених прем'єром з газових переговорів. Варто лишень озирнутися довкола.