– Особисто я нічого не чекаю від нового прем’єра і його так званої команди. Хоча дуже хочу помилятись. По-перше, для того, щоби проводити реформи, повинна бути злагоджена робота уряду і парламенту, а її апріорі не може бути, оскільки в парламенті відсутня де-факто коаліція. Без підтримки більшості у Верховній Раді жоден уряд нічого не зробить, яким би геніальним він не був. По-друге, сам склад уряду важко назвати реформаторським. Шість віце-прем’єрів, які будуть дублювати роботу міністрів, – це не менеджерський підхід, це звичайне працевлаштування “потрібних” людей. Про персоналії міністрів узагалі мовчу. Найбільше мене лякає перший віце-прем’єр – міністр економіки Кубів. Це людина, яка на посаді голови Нацбанку почала вбивати гривню. А тепер він відповідатиме за всю національну економіку! Маючи підтримку у вигляді пані Гонтаревої, яка зараз керує НБУ, цей тандем може знову змінити життя сорокадвомільйонного народу, і знову в не найкращий бік. По-третє, сам пан Гройсман – дуже цікава постать в українській політиці. Його дивна освіта, його дивні мільйонні статки, його дуже цікавий перший кар’єрний крок одразу на посаду секретаря Вінницької міської ради – все це викликає щонайменше подив. Та й на посаді спікера парламенту він не надто добре себе проявив. Таких маніпуляцій із голосуваннями, як у Верховній Раді VIII скликання, не було навіть у найстрашніші часи Януковича. Боюся, що така практика маніпуляцій і зловживань буде перенесена у Кабмін, а це вже будуть зовсім інші наслідки… Якщо говорити про першочергові кроки нового уряду, то, на мою думку, жодна держава не може нормально розвиватися, якщо в ній відсутні правоохоронні органи та судова система. Доки не вирішимо ці дві проблеми, не можемо говорити про розвиток економіки, боротьбу з корупцією чи покращення соціальних стандартів. Про ризики я вже сказав – це фактична відсутність більшості у парламенті і наочна недовіра партнерів по теперішній коаліції один до одного. Ці фактори найбільше впливатимуть на роботу нового уряду.

– Гройсман – людина успіху. Він має здорові амбіції та дорожить репутацією. В особливих скандалах та корупційних схемах не замішаний. Його батько – серйозний підприємець. І взагалі Гройсмани – небідна родина. Крім того, Порошенко розуміє, що вдруге стати Президентом України шансів у нього немає, тому біля керма держави мусить бути прогнозована і в міру контрольована ним людина. А успішна робота на посаді прем’єра – найкращий трамплін на Банкову. Позитивом є й те, що в новому уряді немає іноземців. “Варяги” – це ж здебільшого заробітчани. Ну чого він має перейматись долею пересічного українця?! А нові міністри – люди молоді, пов’язують своє майбутнє і свій бізнес з Украї­ною. Тому очікування від нового уряду Гройсмана позитивні. В першу чергу необхідно перестати займатись піаром та окозамилюванням. Народові потрібно говорити правду. Люди повинні побачити хоч якісь позитивні зміни. Бо ж голова мета кожного Кабінету Міністрів – достойне життя власного народу. Все інше – вторинне. Багатий і ситий виборець може вибачити уряду навіть певні недемократичні елементи управління. Уряд мусить відновити контроль над усією вертикаллю виконавчої влади. В адміністраціях на місцях страшний бардак. Чиновники розгублені. Закон не працює. А правила гри повинні бути для всіх однакові. Тому після заяв про гучні плани й стратегії час розпочати реальні зміни. Максимум спростити адміністрування податкових та митних процедур, повна лібералізація підприємництва, жорсткий контроль над витрачанням бюджетних коштів, безкомпромісна боротьба з корупцією, залучення до управління молоді. Коли люди побачать, що влада разом із народом переживає всі труднощі перехідного періоду і тяжко працює, лише тоді буде користь. Тому відновлення довіри до влади – також одне з найважливіших завдань Гройсмана. А реформи повинні бути, інакше Юлія Тимошенко матиме всі шанси перемогти на наступних президентських виборах. А який же український чоловік-політик захоче, аби ним керувала жінка?!

– Завжди хочеться вірити в те, що люди, які приходять на такі посади, передусім розуміють відповідальність, яка на них покладається. Рівень довіри до урядовців в країні низький через відсутність реальних видимих результатів, яких люди очікують. Проте, щоб досягти чогось, має минути певний час, треба пройти не завжди популярні реформи, до яких більшість населення первинно не готове. Тому виходить таке собі замкнуте коло. Як медик, очікую призначення міністра охорони здоров’я. На сьогодні не знайшлося людини, яка б і відповідальність на себе взяла, і підтримку мала. Втім це не дивно у такий перехідний час. Згадую собі Польщу років 13 тому. Була велика педіатрична конференція, яку мав відкривати міністр охорони здоров’я Польщі. В залі багато людей, а ведуча каже: “Шановне панство, затримуємося на кілька хвилин, бо нема ще пана міністра. Чи, може, він у залі? Бо мав би щось сказати, але я не знаю, як він виглядає, не встигаю за змінами, бо щотижня новий…” А далі нам польські колеги пояснити, що медична галузь – одна з найважчих стосовно реформ, тому ніхто не хоче її очолювати в такий момент. Що скоро будуть у містах на вулицях ловити лікарів і міністром призначати… Розумію, що зараз ці зміни відбуваються в Україні. Не виключено, що зміняться ще кілька міністрів чи урядів, поки все почне працювати нормально. І нічого страшного у цьому нема. Адже Рим теж не за день збудували. Головне не сотворити собі кумира, не радіти чи плакати з приводу певних призначень, а щодня послідовно робити свою роботу. Громадський контроль, небайдужість до процесів, безпосередня участь в них і розуміння, що для того, аби відбулися глобальні зміни, більшість має відчути в них потребу.

– У нового уряду вибір невеликий – йому потрібні реформи, як і нашому суспільству. Потрібні не просто реформи як нормативно-правові акти (це і робота парламенту), а механізми впровадження, дії та результати. Результатом при цьому повинна стати як зміна систем, так і зміна рівня добробуту громадян. Цього складно досягнути, подекуди уряд буде змушений вдаватися до складних компромісів. Головне налагодити комунікацію, забезпечити публічність та відкритість ухвалення рішень, щоб вони були зрозумілі. Найважливіше, що треба робити вже, – це реформа прокуратури та суддів. Тут потрібна підтримка парламенту і тиск громадянського суспільства, дерегуляція бізнесу. Щодо небезпек уряду Гройсмана – тиск олігархів (фактично 20 років формувалася система, щоб уряд був маріонеткою в руках олігархату, зламати цю систему буде дуже непросто, для цього потрібні сильні конкурентні непопулістські партії, добрі виборчі закони тощо). Також складним буде політичний контекст: можливе постійне розхитування парламенту (бачимо, що й підтримка нового уряду в парламенті була досить натягнута). Для подолання цих ризиків важливою є відмова від кулуарності, публічність, відкритість уряду, гра “в довгу” – робота стратегічна, а не хитання з боку в бік. Не менші виклики стоять і перед парламентом, зокрема новим спікером Андрієм Парубієм: у парламенті мають бути реальні та якісні дискусії, а не кулуарщина, треба забезпечити ефективність роботи, а це непросто в нинішніх умовах.

– Заяви нового керівника уряду досить сміливі. Хочу щиро вірити, що так буде й на ділі. Гройсман повинен розуміти, що головним його завданням в умовах війни, зубожіння населення має бути боротьба з корупцією, бюрократією, продовження та впровадження нових реформ, співпраця з МВФ. Звичайно, коаліція допомагатиме новому уряду, але потрібно бути готовим, що опозиція займатиме не завжди конструктивну позицію. На жаль, нинішній парламент є заполітизованим і значна його частина підпорядкована впливу олігархів. Не лобістські, а дійсно державницькі законопроекти завжди ухвалюються важко. Тому саботаж парламенту або небажання нового уряду – це єдині причини затягування реформ в Україні.

– Гройсман вже довів свою дієвість і як міський голова Він­ниці, і як голова Верховної Ради. Вінницю зараз ставлять у приклад іншим українським містам. Володимиру Борисовичу вдалося відкрити там найсучасніший центр надання адміністративних послуг, сучасний комунальний медичний заклад, сміттєпереробний завод. Коли він був головою Верховної Ради (в не надто спокійні політичні часи), парламент ухвалив низку реформістських законів. Це і №2273 щодо грошей “Укрнафти”, і електронне декларування. Зараз у стінах ВРУ впроваджується проект “Відкритий парламент”, електронний підпис депутата. Однозначно, він не зійде з курсу реформ і на посаді очільника Кабміну. Він звик так працювати і вимагатиме цього від своїх підлеглих. Тим паче що в команді нових міністрів є багато нових прогресивних облич. Головне, щоб не заважав чистої води популізм і безпідставна критика заради політичних дивідендів з боку опонентів!

– Передусім очікую продовження тих позитивних тенденцій, які заклав уряд Яценюка. А саме енергетичної незалежності від Росії, формування боєздатної армії, продовження реформування поліції, реформування органів юстиції, дерегуляції економіки. Але, окрім дерегуляції, українській економіці сьогодні критично необхідний індустріальний розвиток. Недарма 46-тий Економічний форум у Давосі пройшов під гаслом “Четвертої промислової революції”. Це світовий тренд. І я хочу, аби Україна була активним учасником цього глобального процесу. Аби наша держава почала стимулювання розвитку промислової інфраструктури і створювала привабливі умови для іноземних інвесторів. Щодо Володимира Гройсмана, то він себе зарекомендував як фахівець в питанні децентралізації та адміністративних реформ. Вважаю, що першочерговою має стати реформа державного апарату, державної служби. Щоб сотні тисяч чиновників не витрачали половину робочого дня на нікому не потрібні відписки “верхам”, а сконцентрувалися на ефективності роботи для громадян. Аби було впроваджено п’ять-десять чітких показників соціально-економічного розвитку, на основі яких і визначалися б пріоритетні напрями реформ. Сьогодні Україна повинна якнайшвидше відійти від архаїчної економіки країни – експортера сировини і стати активним учасником міжнародного ринку товарів та послуг. Сподіваюся на реформи нового уряду. Однак маємо розуміти, що гроші, тобто доходи громадян, не візьмуться просто через політичні зміни. Для цього потрібні чіткі й зрозумілі економічні кроки. Їх я й очікую від роботи уряду Гройсмана.