Влад ІІІ увійшов у історію культури як кривавий і нещадний вампір, хоча насправді володар Волощини, яка сьогодні є частиною Румунії, був не так нападником, як оборонцем своєї землі проти угорців і турків. І хоча він і справді практикував насаджувати на палі голови своїх ворогів, про що з обуренням згадується в усіх присвячених йому текстах, у цьому на той час не було нічого екстраординарного і так чинили з переможеними всі тодішні володарі. "Вираз обличчя незадоволений і моторошний, ніс велетенський і кривулястий, ніздрі випнуті, тонкі, шкіра червона",  - так описав його Ніколаус Модрусса, папський легат, який відвідав угорський двір у 1473-му, коли Дракула уже 12 років був в'язнем. 

Але портрет XVI століття, який уже понад 400 років висить у замку Амбрас неподалік Інсбрука у Тіролі, під­тверджує цей опис. Цей портрет ще більше нагадує вампіра, аніж опис - ніс на худорлявому обличчі і справ­ді ду­же довгий, погляд велетенських очей важкий і похмурий, підборіддя випинається уперед, густа борода виглядає демонічно, а довгі кучері опускаються на плечі. І багато червоного кольору. На­віть якщо це просто оксамит одягу, все одно моторошно.

Фільми про мерця

У 1475-му Дракулу випустили з в'язниці, але ненадовго, бо вже наступного року він помер, а обставини цієї смерті й досі залишаються нез'ясованими. За однією з версій, не минулося без зради, за іншою - все трапилося випадково. Від тіла відрубали голову і надіслали османському султанові Мехмету до Істанбула, а тіло, як стверджує легенда, зберігається у монастирі на острові Снагов на північ від Бухареста.

Мертвий Дракула? Це неможливо. Адже потужна шоу-індустрія довкола його імені процвітає ось уже кілька десятиліть. 111 років тому випустив у світ свій знаменитий роман "Дракула" ірландець Брем (скорочення від Абрагам) Стокер, який вивчав спершу історію, а потім юриспруденцію, а тоді працював у одному з приватних лондонських театрів. Стокер помер у 1912 році і не встиг побачити неймовірних наслідків, до яких спричинився його твір - синкретична суміш відомостей із різноманітних джерел.

Лише згодом кіно відкрило для себе агресивну риторику жахів, закладену в романі. Кінематографічна демонізація тематики триває ось уже майже століття - у 1922 році було знято першу стрічку Фрідріха Вільгельма Мурнау "Носферату - симфонія жаху", у 50-х рр. - ще кілька англійських стрічок на цю тему, потім у 60-х фільм із Крістофером Лі, у 1991-му з'явилася знаменита інтерпретація Френсіса Форда Копполи, 1996-го - фільм Роберта Родріґеса "Від сутінків до світанку", а 2004-го - "Ван Гелсінґ". 

Дракула походить
від дракона

Але і в літературі на Дракулі вже не залишилося живого місця - автори більше не обмежуються одним романом, а продукують відразу цілі серії, як-от "Хроніки вампіра" від Енн Райс, першим, найбільш знаменитим твором якої став роман "Інтерв'ю з вампіром" (1976). Чи "Сутінки" Стефані Меєр - про занадто доброго як для життя у нашому світі вампіра Едварда. 35-річна американка Меєр сьогодні вважається однією з найбільш імовірних наступниць Джоан Ролінґ за успішністю своїх книг - їй уже вдалося продати понад 26 мільйонів примірників (передбачуваним є факт, що продажі в Америці вищі, ніж у Європі), а екранізація серії "Сутінки", яка з листопада мандрує екранами світових кінотеатрів, має неабиякий успіх. Глобальний бестселер - це не лише культурне, а й економічне явище, вкрай необхідне сучасному книжковому ринку. Наприклад, британський ринок минулого року різко відчув нестачу нового "Гаррі Поттера" і відзначив це зменшенням прибутків на 2%.

Стефані Меєр вдалося перетворити стару історію про вампірів на трактат із теорії цноти, але при цьому її книги не є ні антифеміністичними, ні занадто моралізаторськими, а радше романтичними із суворими моральними засадами. Однією з головних ідей є осуд дошлюбного сексу, і неймовірно вродливий вампір Едвард змушений чекати 2000 сторінок, аж поки зможе висмоктати кров із такої ж вродливої земної дівчини Белли Сван.

Але правда життя виглядає зовсім по-іншому, ніж у книгах. Бо Дракула - це не просто вигадка, це справжнісінька вигадка. Ще задовго до роману Стокера і навіть книги англійського романтика Джона Полідоріса "Вампір", яка з'явилася 1816-го, "Дракула" був політичною фантасмагорією, продуктом історичної фікції, підлих пліток та інсинуацій владних структур. Сама постать Дракули віді­грала роль лише історичного ферменту.

Влад ІІІ народився 1431 року в князівській династії Волощини, частини нинішньої Румунії, яка лежала на межі Угорщини та Османської імперії, і назвався Дракулою лише з поваги до власного батька, якого у 1431 році кайзер Сигізмунд прийняв до ексклюзивного ордену дракона. Відтоді драконів почали зображати на волоських монетах. В одному з румунських діалектів Дракул означає дракон. Через кілька років після смерті батька до імені Дракул додалося ще "а", що означало - син Дракона.

Безтілесний
символ жаху

Після падіння Константинополя у 1453-му Волощина стала військовою загрозою для всієї Європи. Тут, на порозі Трансильванії, яка належала Угорщині, турки намагалися прорватися до Європи. Владові ІІІ доводилося бути гнучким дипломатом з усіма цими ворожими силами. Але у 1457 році таки дійшло до відкритого протистояння і Дракула проявив себе як справжній (за тодішніми звичаями) полководець - пожежі, масові вбивства, страти, голови на палях - цього йому ніколи не пробачать, навіть попри те, що протягом усіх наступних років йому вдавалося успішно провадити тактику партизанської війни, аби відтіснити турків до гирла Дунаю.

Але проти нього далі плели інтриги, і займалися цим переважно "свої" ж, угорці. Не останню роль зіграли підроблені листи, підкупи та інші брудні трюки - його намагалися виставити нещадним тираном, а слово "дракул" перекладали як "чорт". Врешті Влада ІІІ було заарештовано. Але і після звільнення його не "реабілітували" - і ще через півроку після смерті Влада ІІІ достатньо поширеним було уявлення про нього як про нещадного вбивцю. Причому основним було звинувачення у тому, що він садив голови своїх ворогів на палі, так ніби це робив лише він, хоча такий спосіб покарання полонених подекуди застосовувався аж до кінця ХVІІІ ст.

Західна перспектива бачить Дракулу як втілення дикого сходу, диявольський антагонізм дохристиянської Європи. У книзі 1502 року портрет Дракули міняють на турецьку голову - у його постаті для ворогів об'єдналися усі злі духи Трансильванії. Але і схід бачив у ньому ворога - "злим і підступним" описує його візантійський історик, а в російській літературі можна зустріти вислови на зразок "його життя було не кращим за його ім'я". Влад ІІІ розчинився у цьому міфі і отримав безсмертя як безтілесний символ жаху.