Судячи з усього, крайніми у ситуації, що потенційно схильна завершитися громадянським конфліктом або ж навіть повним колапсом держави, визнають нас з вами. У принципі, справа не нова, оскільки, пригадаймо, чи хтось із високопосадовців, на­ділених мандатом народної до­віри, відповів бодай за щось за вісімнадцять років незалежності країни? Мабуть, лише Павло Лазаренко, і той збуває час в американській в'язниці.

Владний пінг-понг у питаннях відповідальності уможливлено недолугими і кострубатими поправками до Конституції, погодившись на які політична сила тодішнього "помаранчевого" кандидата гарантувала йому президентське крісло. Тепер з'ясовується, що провідник держави не відповідає абсолютно ні за що: послухати Ющенка, то стане незрозуміло, навіщо нам Президент узагалі. Третейських суддів і без того вистачає, спостерігачів з коментаторами - також, а на голову ради старійшин ВАЮ не тягне за віком... Поза тим, відкинувши всі свої, навіть обстрижені, повноваження, Ющенко вибрав акурат такі ролі, що не змушують його до відповідальності, а тільки дають можливість злословити на адресу решти владних інституцій.

Прем'єр-міністр, натомість, не надто переймається відповідальністю, оскільки дуже часто грає "не на своєму полі". Всі месиджі Тимошенко, коли ситуація змушує її виправдовуватися за не надто втямливі з точки зору здорового глузду речі, базуються на тицянні пальцем у бік Банкової. Діяльна натура ЮВТ вимагає форс-мажору, і вона легко йде на екстремальні кроки, наперед знаючи, що завжди можна виправдатися, звинувативши когось у брехні.

Від цієї країни і від нас з вами відмовилася і "потішна опозиція". Янукович ніколи втямливо не окреслив своєї лінії, обмежуючи її важкими словесними конфігураціями і залишаючи решту бурхливій уяві слухачів. Імідж невдахи не надто личить здорованю ВФЯ, а його погрози на кшталт "не підемо в уряд, бо там невігласи" провокують лише на почуття жалю до "крутих хлопців" з Регіонів.

Зрештою, нічого, крім іронії, не здатна розбудити серед громадянства загальна налаштованість української влади. Чублячись поміж собою, ці люди, очевидно, не дбають про сус­пільну опінію. А якщо вже й беруться "формувати імідж", то знову ж таки роблять це незграбно і нещиро. Віктор Андрійович, зокрема, взялися воювати зі... сомалійськими піратами. Воно, у принципі, треба, але було б чим. Комуністи підказують: а чому б не козацькими чайками?.. А литвинівець Валерій Баранов не заздрить корсарам, однак, на подив Ющенка, вважає, що  Президентові варто було б узятися за державу, яка утримує його на півтора мільярда гривень у рік.

Порада доречна, тільки потребує уточнення: Президента, прем'єра, опозицію і ще легіони чиновників утримуємо ми з вами. За це, врешті, нас визнають винними...