Сучасники ним захоплювалися, нащадки забороняли його твори і демонтували пам'ятники - у лютому з дня народження Фелікса Мендельсона Бартольді минуло двісті років.

Ґьоте не міг нахвалитися дванадцятирічним Феліксом, з яким розмовляв майже нарівні, як з дорослим. "Порівняно зі знаннями і здібностями цього школяра, Моцарт  - ніби нерозумне мале дитя". А Фелікс писав своїм батькам із Веймара: "Кожного дня після обіду Ґьоте підходить до музичного інструмента зі словами: "Сьогодні я тебе ще не чув, давай, погаласуй трохи". У дванадцять Мендельсон дивував не лише великого поета, а й усю музичну спільноту свого часу. А у сімнадцять уже написав знамениту увертюру до шекс­пірівського "Сну літньої ночі", завдяки якій тепер його ім'я всесвітньо відоме. Адже саме цей музичний твір принцеса Вікторія, донька королеви Вікторії, через 132 роки обрала як акомпанемент до свого ве­сілля із принцем Фрідріхом Вільгельмом Пруським.  Королівські церемоніймейстери розробили ритуал, згідно з яким наречена в білій сукні з серпанком ма­ла вийти до вівтаря під ру­ку зі своїм батьком під супровід "Весільного маршу" Фелікса Мендельсона та хору з опери Ріхарда Ваґнера "Лоенґрін". Відтоді са­ме така формула офіційної весільної церемонії найпопулярніша у цілому світі.

У 20-річному віці юний композитор врятував від забуття "Страсті за Мат­вієм" Йоганна Себастьяна Баха: твір не виконували майже сто років. Мендельсон був віртуозом гри на фор­тепіано та органі, скрипці та альтi, неперевершеним імпровізатором, мав надзвичайну музичну пам'ять. У 1840 році з легкістю імітував варіації Ференца Ліста. Через два роки після того, як уперше почув початкову версію однієї із частин Ваґнерівської опери "Тангейзер", без труднощів відтворив мелодію на фортепіано.

Мендельсон, прізвище якого після протестантського хрещення у 1816-му отримало як додаток ще ім'я дядька Бартольді, активно працював і як музикознавець над манускриптами Баха, Генделя, Моцарта, Бетховена і Шуберта, а також цікавився давньою сакральною музикою, що на той момент не було популярним у музичних колах. Він компонував симфонії, фортепіанну, камерну та театральну музику, ораторії.

Суперечлива постать

Для своїх сучасників Мендельсон перебував поза всілякою конкуренцією, але після смерті довкола його постаті почалися суперечки. Ріхард Ваґнер у 1850 році написав під псевдонімом свій скандально відомий памфлет "Єврейство і музика", в якому негативно відгукнувся і про Мендельсона, назвавши його музику епігонською і штучною. Наприкінці XIX ст. полеміка довкола творчості Мендельсона відновилася в Англії, в середовищі, яке негативно ставилося до культури вік­торіанської доби. Ще за життя композитор неодноразово бував в Англії, і його особисто приймала королева Вікторія, яка захоплювалася його музикою.

Так Мендельсон поволі набував репутації автора поверхової популярної музики. А у 1936 році наді­­йшов час нацистів заборонити його твори і знищити пам'ятник композиторові у Лейп­цигу. Посмертна рецепція його творчості дивує примхливістю і непередба­чува­ністю оцінок, залежністю їх від короткотривалих модний течій. Деякі з цих кліше збереглися і сьогодні: в концертах виконуються переважно лише найві­домішi твори: увертюра "Сон літ­ньої ночі", "Італійська симфонія", Концерт для скрипки з оркестром. Можливо, святкування двох­сотрічного ювілею дня народження митця стане нагодою побачити його доробок під новим кутом зору.

Адже дивовижна ерудиція композитора не обмежувалася лише сферою музики. Мендельсон був енциклопедично освіченою людиною, вільно володів французькою, англійською, латинською та давньогрецькою, а його листи відзначалися неабиякою елегантністю літературного стилю. Він захоплювався малярством і залишив десятки не позбавлених художньої цінності рисунків та акварелей. Список друзів та осіб, з якими він листувався, читається ніби адресна книга європейських аристократичних родин та культурної еліти: тут пруські і саксонські аристократи, королева Вікторія, принц Альберт, Александр фон Гумбольдт, Геґель, Вальтер Скотт, Генріх Гейне, Дік­кенс, Теккерей, Шопен, Доніцетті, Ґлінка, Ліст, Рос­сіні, Ваґнер.

У 1837-му Мендельсон од­­ружився із Сесілією Жан­рено, донькою багатого протестантського проповідника, яка народила йому п'ятьох дітей.

Недоброзичливо
про колег

Його стосунки були безхмарними, ясна річ, далеко не зі всіма. "... Холодна зарозумілість, відсутність емоцій, суцільне сопіння, крики і шурхоти", - так прокоментував він у 1831році фінал "Symphonie fantasti­que" Гектора Берліоза. Не надто позитивно відгукнувся і про приватні справи французького композитора: "... Мені здається, він хотів би одружитися, але це складно, бо він надто істеричний. Мене дратує його показний ентузіазм, ця орієнтована на присутніх дам меланхолія і занадто під­креслене, чорним по білому, усвідомлення власної геніальності". Але такі від­гуки не завадили йому згодом запросити Берліоза до Лейпцига, організувати там прем'єру тієї ж, розкритикованої раніше симфонії і навіть обмінятися з французом дириґентськими паличками, хоча сестрі Мендельсона Фанні Генсель "біла та елегантна" паличка брата подобалася значно більше, ніж гостева "груба і неоковирна липова палиця".

Свого "колегу" Керубіні Мендельсон називав "вигорілим вулканом, вкритим попелом і всіяним камінням". А про юного Ліста, з яким познайомився у 1825 році у Парижі, єхидно писав: "У нього чудові пальці, але так мало в голові".

Фелікс Мендельсон Бартольді (1809 - 1847) умів уколоти словом, але завжди був готовий допомогти іншим. Він став на захист перших двох симфоній Роберта Шумана, організував фортепіанний концерт Клари Шуман і підтримав чимало молодих виконавців. Його перша ораторія "Павел" після прем'єри у 1836-му у Дюссельдорфі помандрувала до Швейцарії, Ні­дер­ландів, Данії, Польщі, Росії і навіть США. Музичний директор нещодавно заснованої на той час Нью-Йоркської філармонії за­просив композитора до ор­ганізації великого фестивалю, пообіцявши дати йому до диспозиції оркестр із 750 музикантів. Але Мендельсон відхилив пропозицію, мотивуючи це виснаженістю, близьким друзям він казав, що поїздка через Атлантичний океан для нього настільки ж неможлива, як політ на Місяць. 1843-го у Лейпцигу відкривають консерваторію - перший вищий музичний навчальний заклад у Німеччині. Мендельсон викладає там, працює дириґентом і продовжує компонувати. Часто скаржиться на перевтому і головні болі. Невдовзі лікарі забороняють йому публічні виступи. На своєму останньому концерті 19 липня 1846 року він грав "Крейцерову сонату" Людвіґа ван Бетховена. А невдовзі надійшла страшна звіст­ка про смерть 42-річної сестри Фанні. Композитор ненадовго пережив свою сестру і помер роком пізні­ше у 38-річному віці.

Його вплив залишився назавжди

Те, що рецепція творчості Мендельсона так кардинально змінювалася з часом, свідчить багато про що. І не лише про самого композитора, а й про всіх нас. Бо переоцінка ставлення до канонізованих осіб - це ознака того, що ця особа має неабиякий вплив у сус­пільстві. Його музика приваблювала до себе таких несхожих ком­позиторів, як Роберт і Клара Шумани, Йоганнес Брамс, Пьотр Чайковскій, Ґустав Малер, Ян Сібеліус, Ріхард Штраус. Коли у пе­ріод Третього рейху Штрауса попросили написати нову версію музики до шекспірівської драми "Сон літньої ночі", він відмовився, сказавши, що не відчуває себе здатним поліпшити музику Мендельсона. Під час Першої світової війни Мо­ріс Равель видав "Вибрані твори для фортепіано", написані Мендельсоном, а Арнольд Шьонберґ процитував одну з мелодій композитора у Серенаді Op. 24.

Проф. Р. Ларрі Тодд, Північна Кароліна.
Переклад з англійської Наталки Сняданко