Погодьтеся, сумно чути з уст найвищих керівників держави образи на адресу один одного. Водночас, дивно і ще сумніше дізнаватися, що керівник одного з правоохоронних органів (у нашому випадку - Служби безпеки України) скаржиться перед усім чесним посполитим людом на власну безпорадність у порятунку гаранта від незаслужених, на його думку, звинувачень. Оприлюднені підозри прем'єра і реакція на них Ющенка не потребують особливого закону: Президент може, як, зрештою, пересічний громадянин, податися до суду і вже там з'ясовувати, чи Тимошенко вигадує, чи каже правду.

Так ні, нам потрібен особливий закон про захист найвищої посадової особи, аби відтак послуговуватися ним, як дишлом. Чомусь, правда, коли "помаранчеві" змагали за владу, вони не міркували схожим чином, застосовуючи і до тодішнього глави держави, і опонента-Януковича (він, до слова, також обіймав не останню в країні посаду) не надто чистоплотні методи.

Насправді маємо ще один феномен посттоталітарної дійсності, так звану "вибіркову свободу". Російський філософ-священик Яков Кротов характеризує її як найгірший вияв деспотизму. Таке собі хвилеве вільнодумство у морі правового безладу, волюнтарист­ської непевності і гри настрою владоможця. Дивна річ, але лідери так званих "молодих демократій", навіть освічені у гарвардах чи єлях, тамують у собі риси попередників з "проклятої епохи". Ліберал Ющенко доволі часто послуговується принципом "друзям - усе, ворогам - закон", сформульованим, як не парадоксально, Франсиско Франко. Головне, мабуть, що переважить в нашій ситуації: прихильність до загальнолюдських ідей прогресу і демократії, чи егоїзм правителя, який не відчуває під собою країни? Чи надається Президент до уроку В'ячеслава Липинського: "Перемагати хамство навколо себе і передусім у собі".

Є ще одна небезпека, що приховується у "дозуванні свободи" - небезпека анархії. Едмунд Берк стверджував, що "абсолютна свобода - шлях до тиранії, зберегти ж свободу ми можемо, лише офірувавши її частину". Це, радше, громадянська офіра - відчувати себе вільним та відповідальним водночас, але хто і коли візьметься аналізувати ступінь "громадянськості" зазіхачів на керівні крісла? Їм, мабуть, легше ініціювати та писати закони про власну недоторканність та святість, аніж спробувати жити так, як, властиво, мав би жити громадянин і патріот.

Ми ще матимемо незліченні приклади "вибіркової свободи" - бо наразі не зійшли зі шляху демократичної, цивілізованої ротації владних еліт. Ба більше, неунормованість правового поля дає у цій царині необмежене тло для різного роду спекуляцій. Тим можна, а тим зась - невже такі моделі ми споглядаємо лише на верхівці? Варто тільки поглянути на поведінку наших міських депутатів чи мера, - і стане зрозумілим, як "вибіркова свобода" калькується, множиться і наразі перемагає...