Параноїдальна здатність нинішніх політиків у всьому бачити таємні підтексти і змісти вже давно стала притчею во язицех. Теорії змов, вочевидь, писані саме для нас, позаяк усе, що відбувається на владному Олімпі, попри декларації прозорості, укомплектоване "подвійним дном".

Варто було прем'єрові заявити, що уряд веде переговори з "двома країнами" про ймовірність кредитів для компенсації дефіциту бюджету'09, як одразу ж серед її опонентів знайшлися інтерпретатори. Мовляв, у Москві повним ходом ведуться таємні переговори про 5 мільярдів доларів кредиту в обмін на виконання Україною певних умов.

"Російська карта", вочевидь, є у цій ситуації найстрашнішим жупелом. Судячи з того, що версію про перемовини озвучив чомусь  уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної (!?) безпеки, один з очільників "правої" УНП Богдан Соколовський, акцент зроблено саме на переговорах з Росією. Хоча у Мюнхені з вуст самої Тимошенко ми почули й адреси інших потенційних кредиторів, зокрема з Америки, Євросоюзу, Японії та Китаю.

Ще кілька супроводжуючих страшилок - Москва вимагає в обмін на кредит ратифікації так званого "нульового варіанту", вирішення Україною питань власності колишнього СРСР за кордоном. Для тих, хто забув, нагадаю, - 9 грудня 1994 року тодішній прем'єр-міністр України Віталій Масол поставив свій підпис під "нульовим варіантом" розподілу активів і пасивів колишнього СРСР. Українська част­ка у загальносоюзному майні становила 16,7 %. Києву, зокрема, належало 20 млрд дол., майже 8 млрд рублів, майно за кордоном на суму 600 млн рублів та 42 тонни золота. Від усього цього добра українська держава де-факто відмовилась у 1994 році. І досі Москва сприймала це за доконаний факт, зокрема, при поділі приміщень для дипломатичних установ за кордоном.

Але... Верховна Рада, кілька разів пробуючи ратифікувати цей документ, так і не зробила цього. То чи можуть урядовці, нині залучені до переговорів з Москвою, дати їй гарантії, що нинішній парламент вчинить інак­ше? Та ще й у рік президентських виборів.

А тепер по суті питання. Попри заклики до консолідації усіх гілок влади і політичних сил, які вже набили оскомину, ми бачимо лише бажання вивищитися над опонентом і з будь-якого, навіть, можливо, корисного його вчинку зробити чергову бучу.

Я розумію, що нарід не має часу і бажання копирсатися у деталях, йому не зрозуміло, що нинішній державний борг України дозволяє робити ще й не такі запозичення. Але якщо для президентської раті справді важливі не владні місця і преференції, а доля країни, то чому вона не за­пропонує власних ефективних кроків для виходу з кризи?

Маємо дуже цікаву ситуацію: Банкова у ролі коментаторів та критиків, мовби й не живуть вони в цій країні, а десь в офшорах, поближче до своїх заощаджень.