Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко зберегла за собою право на подальше падіння власного рейтингу. Четвергове шоу у стінах Верховної Ради засвідчило не тільки неабияке вміння очільниці уряду жонглювати цифрами, але й справжні наміри її опонентів, яким у ситуації, що склалася, влада геть не потрібна. Потрібен піар, причому найчорнішого гатунку, проти Тимошенко. У цьому сенсі і ПР, і ЄЦ (читай - Секретаріат Президента), і до останнього не визначені комуністи виграли партію з відставкою Кабміну.

Але Ющенко знову програв. Усі нагальні справи в країні вирішуються без його участі, він тільки коментує їх перебіг, мовби дисидент часів 80-х минулого століття, вишукує дріб'язок в оці "Юлі-злодійки". І навіть бездоганно зрежисовану п'єсу - сьогодні відставка, а завтра (тобто у п'ятницю) очікуване лінчування відсутньої з поважних причин Тимошенко на за­сіданні Радбезу - скасували під свист невдоволеної публіки.

Хоча четвергова перемога Юлії Володимирівної потребує особливих коментарів. Очевидно, Янукович не воював би так затято за місце на "ешафоті" й "електричному стільці", яким нині і є фотель прем'єр-міністра. Дефіцит волі до влади завжди був притаманний лідеру регіоналів, і оця спроба відставити уряд ще раз продемонструвала його. Не думаю, що Януковичу забракло ресурсів - Фірташ і Ко готові влізти у борги, аби тільки вгамувати гіркоту недавньої газової поразки. Думаю, радше, Віктор Федорович банально здався, передбачивши собі благенький памперс з ідеєю відставки всіх і вся. Ще одна нагода для глибоких роздумів донецького електорату: а чи на того він ставив 2004-го?

Звісно, тепер ЮВТ може спокійно готувати свої штаби до президентської кампанії, зосередитися на дискредитації новачків, які взялися надкушувати її симпатиків на заході країни, маніпулювати показниками економічного зростання і поліпшення добробуту мас. Але проти Тимошенко грають не тільки Президент, Янукович чи Яценюк. Проти неї тепер - явище глобального характеру, з яким не дають собі ради найпотужніші країни і найхаризматичніші лідери. Проти неї - криза. Вона вимагає нестандартних рішень і непопулярних кроків. Вона змушує жити по-новому, відкинувши дискредитовані часом та практикою методи і стереотипи. Причому ця вимога актуальна не тільки для провідників, але й - що найважче - для суспільства. Чи зуміє ЮВТ стати, за її нетерплячки, ще й педагогом - побачимо. А може, її приклад стане лише чудовою ілюстрацією того, що в цій країні не варто, а то й небезпечно, щось змінювати.