Тішимо себе ілюзією, що криза - не вічна, що вона зникне, розтане з першими променями весняного сонця. У крайньому випадку, дивимося на рік уперед: з початком 2010-го всі наші негаразди виглядатимуть смішними й жалюгідними.

Поміж тим, поведінка бага­тьох знакових постатей вітчизняного політикуму саме в умовах кризи дає підстави для значно похмуріших прогнозів. Світова практика, досвід Великої рецесії у США та Європі нічого не навчили доморощених провідників, і вони, наперекір здоровому глузду, далі вибудовують перед зневіреним народом піщані замки.

Річ у тім, що народові у скрутні часи варто казати правду, аби не прокинутися якось уранці від брязкоту розбитих шибок і революційних вигуків юрби. Томас Ворд описував такі прогнози дещо апокаліптично: "Смерть країни - як це парадоксально не звучить - починається не зі смерті народу, що тягне цю країну, як баржу широкою рікою... Смерть країни починається з брехні, яскравої і квітчастої, але від цього жахливішої своїм відчайдушним хамством".

Мені видається, що саме скрута мала б змусити наших державців до правди. Може, вони бояться, що їхні симпатики вжахнуться реалій, відсахнуться від політичних сил, яких досі вважали конструктивними? Але варто усвідомити, що криза - на те й криза, що не зволікатиме з наслідками: у такі часи все утаємничене досить швидко виринає на поверхню, і поставши перед лицем смерті країни, не матимемо часу для "розкрутки" чергової піар-кампанії. До того ж політикам не варто обманюватися: результати соціологічних зрізів громадської думки вже давно свідчать про негативний крен у бік остороги до всього і вся, - залишилися лише хіба церква і родина, яким ще ймуть віри.

Найгірше, що у тотальній навалі брехні та піару тонуть здорові думки та ініціативи - вони просто відкидаються, девальвуються стрімкіше за гривню. Все, як у казці про хлопчика, що лякав односельців вовками...

Ми кажемо про потребу нової еліти, нових ідей, а як відрізнити їх від банального самовихваляння чи прагнення заробити по­літичні бонуси? Та й чи чутно голос невідомих "рятівників" нації, позбавлених доступу до телеканалів, газет, не підкріплених грошовими ін'єкціями залаштункових олігархів?

Ми хочемо суспільного очищення, і нам пропонують розмаїті рецепти такого катарсису: від анархії до "сильної руки". Усе в "яскравих та квітчастих" обгортках, усе - зі стовідсотковою гарантією. Але прискіпливіше гляньмо на тих, хто озвучує ці пропозиції, чи не зауважимо, бува, знайомих персонажів? Переформатувавшись (перефарбувавшись?) у блоки та різнобарвні рухи, вони виконуватимуть волю тих же господарів-грошодавців, знову годуватимуть обіцянками, а відтак - не виконавши їх, спишуть все на наше з вами розчарування та нездатність до змін.