Відомий вроцлавський письменник Марек Краєвскі не соромиться розповідати про історичні помилки, які закрадаються у його детективи. На одну з них йому звернув увагу колега, німецький історик, вказавши, що герої книги аж ніяк не могли б зустрічатися біля пам'ятника Людвіґові ІІ, бо важко собі уявити, щоб хтось ставив пам'ятник цьому божевільному. Мабуть, все ж таки доречніше було б призначити зустріч під монументом баварському королеві Людвіґо­-ві І.

Але, як на мене, Людвіґ ІІ належить до найяскравіших персонажів не лише німецької, а й світової історії. Взяти вже хоча б романтичну історію його смерті. 1 метр 91сантиметр зросту, потужної статури чоловік потонув у казково гарному озері, глибина якого не сягає навіть 80 см. Підозріла смерть, особливо як для монарха. Але в біографії Людвіґа ІІ багато підозрілого і дивного, саме це і робить його постать такою яскравою, майже карнавальною на тлі штивних позованих портретів інших "поважних" коронованих осіб. І навіть якщо ця яскравість часто схожа на божевілля, саме йому Баварія завдячує одним із своїх наймальовничіших замків - Ной­шванштайн. Вже лише за нього Людвіґові багато можна було б пробачити.

У перший момент, коли перед очима виринає монументальний замок, забиває подих, але потім запал дещо охоло­джується, адже у підніжжі замку розташований велетенський туристичний базар, на якому можна придбати все - від годинників із зозулею до плюшевих ведмедиків. Бюст Людвіґа у масштабі один до одного коштує 290 євро, пивний бокал із відповідним написом - 45 євро, уламок міді величиною в півпальця з колишнього замкового даху - 69 євро.

Тут було повно туристів ще понад сто років тому, тоді у замку Гогеншвангау, що навпроти, містилася літня резиденція баварського двору, і сюди з'їжджалися аристократи, професори, бізнес-еліта та генерали. Усі вони тинялися довкола із блокнотами для малювання, влаштовували пікні­ки на траві, замріяно розглядали гори і зітхали. Але це все минулося, і тепер тут панує масовий туризм. Справжньою прощею для американських туристів стає асфальтована доріжка, яка тягнеться 800 метрів догори, і нею потрібно пройти пішки до замку Нойшван­штайн. 1,3 мільйона відвідувачів долають цей підйом протягом року, а влітку щоденна кількість туристів сягає 10 000.

Замок не для відвідин

Хоча, згідно з первісним задумом короля Людвіґа, люди не повинні були відігравати у замку жодної вагомої ролі. Нойшванштайн був задуманий лише як місце втечі та усамітнення депресивного короля  Ріхарда Ваґнера, який був кумиром Людвіґа ІІ. Замок мав стати "достойним притулком для шанованого друга" і погляди випадкових відвідувачів у жодному випадку не мали "оскверняти" цих стін. Будівлю було зведено поміж 1869-м і 1886 роками у "справжньому стилі старих німецьких лицарських замків" за 6,2 мільйона золотих марок.

Замок під хмарами був спробою Людвіґа II відкупитися від світу, "порожні овації" якого нервували короля. У Нойшванштайні королеві вдалося поєднати між собою містичні уявлення про чарівний Ґрааль та ідею будівлі, яка символізувала б абсолютизм у чистому вигляді, втраченому у побуті буржуазного ХІХ ст. Тут мали подати одне одному руки французький король-сонце Людовік ХІV і Парсифаль. У цій своїй будові Людвіґ ІІ зумів зреалізуватися одночасно як продюсер, режисер та актор, він створив абсолютно неймовірний власний світ. І сам загубився у цьому світі. Він підписував листи як "Парсифаль", спілкувався із історичними особистостями минулого, переодягався у костюм Лоенґріна і примушував слуг носити екзотичне oрієнтальне вбрання. Він покидав свій палац, своє місце втечі, тільки вночі і мчав у санках або бричці дорогами власних володінь, як привид, а попереду, освітлюючи дорогу, бігли коні з факелами.

Сьогодні отримати аудієнцію у найважливішої людини в замку набагато простіше, ніж у часи Людвіґа ІІ. Існує спеці­альна посада "пана замку", яку вже понад 12 років обіймає Клаус Петер Шек, який час від часу запрошує сюди друзів та знавців, аби тихого зоряного вечора послухати у замковій тиші музику Ваґнера. Передпокій до його приймальні дуже простий, обклеєний шпалерами і зовсім не має розкоші інших замкових покоїв. Зате про посиденьки при повному місяці та Ваґнері розповідають легенди. Наприклад, що час від часу в такі ночі посеред хмар можна побачити силует Людвіґа ІІ.

Система обслуговування туристів тут зовсім непроста і пристосована до потреб різних національностей. Скажімо, японські групи потрібно скеровувати чітко і голосно, як в армії, із секундоміром у руці, не звертаючи уваги на те, як під час тої чи іншої розповіді хтось із групи раптом вибухає плачем, з неймовірними кількостями китайців просто важко впоратися, а нові росіяни намагаються давати хабарі, аби отримати індивідуальні екскурсії. Але найважчим роком для замку став 1990-й, рік об'­єднання Східної та Західної Німеччини, коли жителям Східної дозволили безкоштовні оглядини замку. Тодіш­ній рік побив усі рекорди за кількістю відвідувачів, яких було понад півтора мільйона. Більше 100 осіб намагалося втиснутися під час однієї екскурсії у приміщення палацу, які вміщають не більше п'ятдесяти.

Екскурсія замком

Після того, як позаду залишаються усі три цифрові устаткування для сортування туристів на подвір'ї замку, починається екскурсія. Це трохи нагадує подорож привидів. Так, ніби з усього світу злетілися сюди неприкаяні душі. Чути тільки шурхіт одягу та шепотіння електронних перекладачів у навушниках, ніби під час гри в теніс синхронно повертаються направо і наліво голови від важких дубових меблів на підлозі та гобеленів на стінах до дзеркал та велетенських картин на стелях. Багато хто із захопленням зупиняється біля ліжка Людвіґа ІІ, яке у своїй претензійній мань­єристичності трохи нагадує сповідальню під ондуліновим покриттям, якщо можна собі таке уявити. Потім на відвідувачів чекає прохід крізь крихіт­ну вітальню до розцяцькованої золотом тронної зали - печера з пап'є-маше, стилізована під справжню кам'яну печеру і освітлена, як торт у вітрині цукерні. На стінах мешкають зображення фантастичних істот зі давньонімецьких легенд та опер Ваґнера. Трістан подає Ізольді напій кохання, Лоенґрін сходить із свого човна із лебедями, Парсифаль сидить у задумі на горі. Усе це трохи схоже на кімнату страху. В оточенні такої екстремально романтичної атмосфери досить складно повірити у те, що насправді Людвіґ ІІ був палким шанувальником технічних нововведень свого часу. На його письмовому сто­лі стоїть телефон розміром у людський зріст. А для того, аби викликати слугу і передати йому один із своїх 258 приторно-солодкавих листів до Ріхарда Ваґнера, король дзвонив у електричний дзвінок фірми "Сіменс".

Сама екскурсія триває 25 хвилин, бо тут небагато речей, які можна оглядати. Будівля залишилася незавершеною. Людвіґ ІІ провів у своєму ви­мріяному замку лише 175 днів, а потім збанкрутував. Його борги становили 14 мільйонів марок. Щоправда, фахівці не вважають це справжньою причиною радикального рішення, до якого король схилився не без впливу Ваґнера. Людвіґ ІІ оголосив про ліквідацію королів­ського війська та вільні вибори до парламенту. У 1886 році його було визнано божевільним і перевезено на довічне ув'­-язнення до замку Берґ, а через день він помер, і причини цієї смерті досі викликають численні інтерпретації.

Божевілля
чи гомосексуальність?

Психічне здоров'я жодного іншого німецького монарха не цікавило психіатрів настільки інтенсивно, як це було у випадку із Людвіґом ІІ, якого позбавили трону, звинувативши у божевіллі. Теорії та домисли довкола цього здобули для монарха титул "казкового короля". Про його життя та смерть написані сотні книг, серед яких можна знайти і справді казкові інтерпретації та пояснення його таємничої загибелі - від двох звичайних куль, які нібито застрелили монарха, до дванадцяти крихітних свинцевих кульок дробу із поламаного дробовика, які буцімто знайдено у його тілі після смерті. Одні дослідники вважають, що короля втопили, попередньо позбавивши свідомості за допомогою хлороформу, інші схильні вірити, що трапилося самогубство або ж серцевий напад під час плавання, хоча щодо останнього і виникали сумніви, адже дивно, коли король через чотири дні після позбавлення влади вирішує скупатися в одязі.

Нещодавно відомий німецьких психіатр Гайнц Гефнер видав ще одну книгу про Людвіґа ІІ під назвою "Короля усунули", у якій висунув нову теорію, що обов'язково викличе скандал. Гайнц Гефнер вважає, що всі звинувачення короля у божевіллі не мають під собою жодних підстав, листи та щоденники Людвіґа ІІ переконливо свідчать, що його проблема була в іншому, а саме - у приховуваному гомосексуалізмі. Саме цим і пояснюються усі дивацтва у поведінці короля, а також його обожнювання Рі­харда Ваґнера. У тому, що така по­ведінка могла у ХІХ ст. сприйматися за божевілля, немає нічого дивного, гомосексуальність ще донедавна вважали хворобою. Щоправда, сьогодні, коли так більше не вважають, у наукових колах стало модно пояснювати цим дивні вчинки різних історичних знаменитостей. Наприклад, не так давно була висунута теорія про те, що Гітлер також був прихованим гомосексуалістом і саме це спонукало його створити свою теорію. Але це припущення не витримало критики фахівців.

Що ж до Гайнца Гефнера і Людвіґа ІІ, то аргументи, зібрані науковцем, виглядають доволі переконливо, але навряд чи тепер суперечки довкола "казкового короля" припиняться і науковці схиляться до єдиного пояснення його загадкової смерті. Більш імовірно, що дискусія триватиме і далі.

Ексгумація
через 72 роки

У гомосексуальності поета й іспанського національного героя Фредеріко Ґарсії Лорки науковці ніколи не мали сум­нівів. Лорка не ховався із сво­єю сексуальною орієнтацією, що й стало однією з основних причин його розстрілу, адже відкритий гомосексуалізм поета дратував нацистів більше, ніж будь-які політичні маніфестації. Лише через місяць після початку іспанської громадянської вій­ни у 1936 році 38-річного Лорку було схоплено і розстріляно разом із іншими в'язнями. Його вбивця згодом привселюдно хвалився, що власноручно "всадив кулі в задницю цього підара".

Перепоховання поета понад 72 роки домагалися видатні митці Іспанії й усього світу, але нащадки Лорки досі заперечували, мотивуючи таке рішення повагою до мертвого. І ось тепер, у ході наукового дослі­дження масових убивств по­літичного характеру під час громадянської війни в Іспанії, такі перепоховання відбуваються все частіше. Тож вдалося домогтися згоди і у нащадків Лорки. Разом із ним мають бути ексгумовані ще два поети, поховані у тій же братській могилі. Наразі точне місце поховання поета не відоме.

Перепоховання із усіма належними почестями має стати для Лорки запізнілим моральним відшкодуванням людства за мученицьку смерть і залишені ним геніальні вірші.