Нині, чотири роки після Помаранчевої революції, деякі з її ключових гравців раптом заговорили про популізм. Причому так, що іноді важко зрозуміти сенси, які вкладають Ющенко чи Янукович у цю політико-суспільну категорію. Важко тому, що коли б обоє цих діячів повернулися подумки до подій Майдану, то, мабуть, зауважили б, що тоді послуговування популістськими гаслами вважали для себе чимось цілком зрозумілим. До прикладу, нинішній Президент мав би згадати про свої "десять кроків" і п'ять мільйонів робочих місць.

Тепер Ющенко і Янукович вживають це слово виключно у негативному контексті і лише стосовно чинного прем'єр-міністра. Я не просто двічі поспіль вжив прізвища цих по­літиків поряд, позаяк нинішнього главу держави дуже важко бачити тепер поза своїм давнім візаві та опонентом. Річ у тім, що ця пара - тепер по суті в опозиції до уряду, принаймні до його очільниці. І тотальна критика: що з Банкової, що з кінотеатру "Зоряний", де тепер дислокується тіньовий Кабмін, схожа за своєю стилістикою і, припустимо, за кінцевою метою.

Я не скажу, що Тимошенко гребує популізмом, варто лише згадати її неповернуту "тисячу". І, далебі, Юлія Володимирівна вдавалася до гарних та округлих фраз не раз і не двічі. Однак їй тепер не випадає бути в "опозиції" до себе, а як-не-як доводиться нести "хрест влади", отож бути об'єктом критичних стріл позбавлених цієї ноші.

Проблема, утім, полягає у потребі цих популізмів - урядового та опозиційного (Ющенка, як не дивно, теж слід записати до опозиціонерів у країні, яку він очолює, але то предмет вже іншої розмови, оскільки, либонь, слід володіти якимось особливим талантом, аби збурити проти себе ледь не усіх своїх симпатиків). На цю доцільність (слово, може, й некоректне з погляду на доцільність популізму загалом) звернув увагу журналіст Бі-Бі-Сі, який недавно розмовляв з українським Президентом. Він сказав, зокрема, таке: "Популістські методи тому й популярні, що вони допомагають людям вижити у скрутній ситуації".

Може, й направду, у сутінках кризи більшість зневірених громадян потребують променя надії. Хай навіть ефемерної, віддаленої перспективи змін. Тимошенко намагається дати цю сумнівну втіху, може, частіше, але по-жіночому природно. Ющенко ж, навпаки, зі зловтіхою і сарказмом. Янукович - традиційно грубо і неоковирно. І для того, й для іншого випадку годиться Єжи Лєц: "Коли міф зіштовхується із міфом, зіткнення буває дуже реальним".

Хто з української "трійці" вміліший популіст, побачимо згодом. Міфи обов'язково конфліктуватимуть, ще й як. Але вже нині відповідь на запитання "хто популярніший?", вочевидь, зрозуміла.