Цей рисунок належить до найвідоміших у світі - дві долоні, складені для молитви. Хоча захоплення цією роботою серед широкої публіки почалося лише у XX ст. з легкої руки одного всесвіт­ньо відомого поп-художника, який звелів витесати це зображення на своєму надгробному камені.

Альбрехт Дюрер давав на свої твори 500 років гарантії. І франкфуртський патрицій Йозеф Геллер міг бути спо­кійним за дотримання цієї обіцянки, коли у 1507 році замовив майстрові вівтар, який мав би прикрасити домініканський собор і допомогти спасінню душі замовника. Собор продав частину вівтаря з цим рисунком у 1614 році Максиміліанові Баварському, а під час пожежі у 1729-му вівтар було знищено. Єдина копія нюрнберзького художника Йобста Гарріха зберігається нині у франкфуртському історичному музеї.

Робочі ескізи, зроблені рукою Дюрера під час виконання замовлення, не були охоплені 500-річною гарантією. Тоді і ще довго по тому такі ескізи взагалі не особливо цінувалися. Але вони збереглися, а деякі з них сьогодні вважаються найвідо­мішими творами Дюрера, серед них і рисунок "Руки, складені до молитви".

Причиною того, що захоплюватися рисунком почали аж у ХХ ст., є, зокрема, і поширення моди на абстракціонізм, яка і досі погано сприймається багатьма шанувальниками мистецтва, - люди часто хочуть бачити технічну майстерність твору і захоплюватися нею. І це їм гарантовано у творах Дюрера, якого ще за життя почали називати другим Апеллесом, а така честь випадає лише тим майстрам, які здатні передавати красиве настільки детально і реалістично, як це вдавалося знаменитому грецькому художнику, який жив у часи Александра ІІІ Великого і твори якого відомі лише з описів.

Абстракція шкодить мистецтву

Захоплення технічною майстерністю - це лише одна з причин, з яких захоплюються графічними роботами. Іншою причиною є те, що серед поціновувачів мистецтва занепадає обізнаність із символікою релігійних картин. Чимало таких картин наші сучасники просто не вміють розуміти і витлумачити собі зображення. Але це не стосується "Рук, складених до молитви". Релігійний жест, зображений на них, не потребує пояснення, а одночасно цей жест є універсальним символом невинності. Ці руки не застигли в молитві, їх щойно склали у цьому жесті, який належить до найпоширеніших спонтанних порухів у моменти небезпеки або підвищеної зосередженості. Саме так найчастіше складаються руки людей, які змушені стати свідками якоїсь трагедії.

Альбрехт Дюрер (1471-1528) більше року відтягував виконання замовленого вівтаря, посилаючись то на хворобу, то на відсутність у Німеччині спеціального голубого паперу, яким майстер користувався в Італії, аж поки Йозеф Геллер не висловив свого незадоволення. Врешті у 1507-му художник почав працювати, заштриховуючи німецький папір голубим кольором, мабуть, через це рисунки справляють враження особливої легкості. Для вівтаря було виготовлено понад 18 робочих рисунків, нариси мотивів, фрагменти рук, голів, убрання. Знамениті "Руки, складені до молитви" були зображені поряд із шкіцом голови апостола і його вбрання. Сьогодні ці шкіци розкидані по всьому світу, дев'ять із них зберігаються у віденському музеї "Альбертіна", серед них і "Руки, складені до молитви".

Дюрер
і маркетинг

Днями спливає термін п'ятсотлітньої гарантії майстра. На початку 1509-го вівтар був готовий, і його відправили до Франкфурта, а там виставили на місці майбутнього гробу Геллера. Знамениті руки належали апостолові з правого крила вівтаря. Але кого сьогодні цікавлять такі деталі, а тим більше складна композиція вівтарних елементів? Роботи Дюрера давно розпалися на окремі рисунки - заєць, шматок поля, долоні - й існують у масовій свідомості підоз­ріло близько до кічу через їх розповсюдженість на репродукціях. Простий мотив у примітивні часи має най­кращі шанси прославитися.

Коли Енді Ворхол звелів витесати рисунок Дюрера на своєму надгробному камені, це могло б викликати іронічне сприйняття публіки, адже релігійність - останнє, в чому можна було б запідозрити Ворхола. Але, можливо, саме в такий спосіб Ворхол намагався виразити своє особливе уявлення про кітч.  Бо коли Ворхол помер у 1987-му, цей рисунок уже був настільки розповсюджений у вигляді репродукцій і навіть малюнків для вишивання, що зображення його на могилі могло сприйматися лише як свідомий кітч. Крок від захоплення чимось до перетворення об'єкта цього захоплення у кітч настільки малий, що його часом важко помітити. А предмети кітчу ніхто уважно не роз­глядає, і таким чином занадто відомі твори мистецтва зникають в тумані численних репродукцій, їх спотворюють, баналізують, забирають тонкі і мало видимі деталі, зводять лише до грубих контурів.

Руки, зображені на рисунку Дюрера, - це долоні апостола, складені у молитві, а мальовані вони були, швидше за все, з долонь самого майстра,  як відомо, лівші. Здавалося б, яке має значення, якою рукою частіше користувався той чи інший знаменитий художник, композитор чи актор, але історія тим не менше старанно зберігає список ліворуких знаменитостей: Альбрехт Дюрер, Ганс Гольбайн, Поль Клее, Леонардо да Він­чі, Ганс Крістіан Андерсен, Ґьоте, Джимі Гендрикс, Чар­лі Чаплін, Фрідріх Ніц­ше, Мерилін Монро та чимало інших. Ліворукість завжди вважалася чимось негативним, і саме нею часто пояснювали складність характеру чи суперечливість пове­дінки, легко звинувачували у лівацтві, себто несхожості, неправильності.

Негативні асоціації поєднуються з ліворукістю протягом усієї історії культури. Праведні сидять на середньовічних картинах праворуч від Бога, грішники - ліворуч. Ліва - сторона диявола, сторона зла, правий бік - бік Бога, бік добра, такий дуалізм панує ще з дохристиянських часів. Піфагор свого часу навіть уклав таблицю, на якій світ і його цінності чітко поділено на праві і ліві. Зокрема, ліворуч опинилися темне і жіноче начала, праворуч - світле і чоловіче. Платон також віддавав перевагу праворукості перед ліворукістю. Ролан Барт у своїй студії про найпоширеніші побутові міфи переконливо довів, що в європейській історії споконвічно домінувала правиця, тож лівиця як вічна опозиція традиційно змушена була докласти суттєво біль­ших зусиль, аби досягнути хоча б якогось успіху. І ніхто при цьому не враховував того факту, що серце б'ється таки зліва, а не справа.

Гарантія
закінчується

Частково Дюрер сам винен у тому, що став таким знаменитим, адже його гравюри свідомо створювалися для масового вжитку. Рисунки, певна річ, ні. Але проста і цілісна композиція "Рук, складених до молитви" дуже спрощує механізм створення репродукцій, поширений у ХХ ст. Жоден інший рисунок художника, не менш майстерний і натуралістичний, не надається до копіювання і розуміння настільки просто. Спеціальні дослідження музеїв родинного міста Дюрера - Нюрнберґа - виявили, що саме цей рисунок європейці найчастіше замовляють у вигляді репродукції, а деякі навіть у формі натільного татуювання. Щоправда, більшість із шанувальників рисунка належить до покоління, якому вже виповнилося 60 років, а всі інші переважно отримали гравюру у спадок. Можливо, це ознака того, що з моменту, після якого закінчиться гарантійний термін, популярність роботи піде на спад. І наступні покоління повторюватимуть фразу Енді Ворхола, сказану ним у 26 років: "Таке я вдома не тримав би".