Мені дуже шкода, що в цьому уряді немає чорношкірого, тоді б ми мали гарантії, що він точно не агент Росії. Стосовно інших можу сказати, що кожна людина повинна оцінюватись за результатами роботи.

Їхні заслуги насправді важливі, але не мають значення, бо в Україні навіть найкращу ідею можуть зіпсувати. Я бажаю їм успіху.

Вважаю, що уряд потрібно буде оцінювати через місяць, не за сто днів, як це прийнято, а вже через місяць. І цей місяць, до нового року, покаже остаточно, чи у 2015 році існуватиме така країна Україна.

Діяльність цього уряду мені в деякій мірі нагадує, не сприйміть за нахабство, але секс. Час важливий, але не принциповий, отриманий результат – це головне. Тож скільки пропрацює цей уряд – не так важливо…

Головне, щоби він здійснив ці не такі вже й популярні, але дуже потрібні кроки. Там опинились іноземці тому, що серед українців не виявилось сміливих принципових урядовців, котрі були готові на ці кроки піти. Для мене є дві принципових речі, задачі перед урядом – глибока всепроникаюча реформа житлового господарства. Щоб не попросити, а змусити людей до самоорганізації. А друге – це суди.

Новий уряд передусім повинен працювати. Настільки потужно, щоб кожен день українці бачили зміни. Інакше – шлях один – їх викинуть так же жорстко, як і уряд “азірових”.

Я навіть пропоную їхнім прес-службам по колу звітувати про виконання важливих програм: міністрів та перших осіб понад два десятки, от нехай раз на 20 днів кожен із них надає гучну заяву про виконані речі, щоб суспільство бачило, що робота кипить.

Щодо освіти: мені неважливо, закінчив він Йєль або Житомирський національний, головне, щоб людина орієнтувалася у сучасному стані справ в Україні, і обов’язково, щоб мала команду реформаторів: молодь, готову порвати кожного за результат. Погодьтеся, одною з головних умов має бути знання іноземної мови – одної з європейських країн, адже у перейманні досвіду перекладачу не місце. Це головна вимога, вважаю.

А ось гарна закордонна освіта – це не показник. Ми мали Шеремету, слухача Гарварду та інших “ембіей”, проте він так нічого і не зробив. Жалівся на впертість держави, а насправді держава не вперта, вона слабка, як жінка, а міністр має бути сильним, як чоловік. Тому, мабуть, у нас і є тільки чоловіки в уряді. Сподіваюся дуже на Яресько, хай стане такою, як Даля Грібаускайте. Тільки тоді буде результат!

Бажаю уряду Яценюка сили йти впевнено та революційно, працювати лише в інтересах української нації.

Враження від нового уряду різні. З одного боку, там не дуже багато яскравих людей. З іншого – хтось ще, можливо, себе проявить.

Для Президента і прем’єра принцип лояльності у підборі кадрів є дуже важливим. І замість принципу ефективності для країни вони використали принцип лояльності.

Однак ми побачили і позицію щодо іноземних громадян. Тому є можливість, що буде внесений новий струмінь у проведення реформ. Це буде такий собі зовнішній погляд. Важливою є позиція щодо МВС, адже, мені здається, що Аваков не задоволений тим, що в нього з’явиться така заступниця (мова про Еку Згуладзе, екс-керівника поліції Грузії). Це стало компромісом між Президентом і прем’єром.

Впевнений, що в країні є достатня кількість фахівців. Думаю, що в уряді зібрані не найкращі з них. Але є керованість уряду з боку Президента і прем’єра, тому Кабмін зможе без зайвої метушні робити корисні для країни справи. Принаймні на це сподіваємось. Саме під це МВФ та інші міжнародні організації будуть давати Україні кредити.

Наші політики, заходячи у владу, часто вже пройшли через таку кількість компромісів, хабарів та інтриг, що просто морально деградують, і у них не залишається ні драйву, ні бажання, ні можливості робити щось хороше для цієї країни. І коли вони вже добираються до великої влади, вони стають не здатними на кроки на користь своїй країні, вони добираються до верху, і їх все влаштовує в цій системі. А коли приходить свіжа людина з правильними антикорупційними поглядами і благородними бажаннями, може бути ефект.

Тому я підтримую ідею запрошення в уряд іноземців, але підкреслюю - її потрібно грамотно реалізовувати. Тобто потрібно підібрати правильних людей, правильно їх мотивувати, розставити на правильні позиції і вести над ними правильний контроль. Якщо ці чотири пункти будуть дотримані, то це може мати хороший результат.

Є чимало іноземців, які переживають за Україну більше, ніж наші чиновники. Наприклад, коли європейці приїжджали до Януковича, я бачив, що вони більше переживають за Україну, ніж він. Якщо ці експерти будуть дуже високого рівня, будуть видатними фахівцями, то ця ідея має сенс. Якщо ж це будуть такі люди, яких можна знайти і у нас, то цього не варто робити.

Також необхідно, щоб попередньо цих людей вивчили СБУ і розвідка, щоб розуміти, хто вони, що з себе представляють. А, крім того, слід законодавчо врегулювати це питання, щоб запрошення іноземців на керівні посади у нас не стало правилом, а залишалося винятком. Грубо кажучи, в законі потрібно записати, що в окремих виняткових випадках президент сам або разом із главою уряду, або секретарем РНБО може приймати рішення про залучення в роботу іноземців.

Завданням потрапляння в українську владу іноземців буде привнесення нових підходів до роботи. Виконавців усюди можна знайти багато, а змінити підходи, щоб державний апарат запрацював по-новому, для цього потрібен свіжий погляд зі сторони. Ще добре, що ці експерти не пов’язані ніякими контактами і будуть проводити, наприклад, боротьбу з корупцією дуже енергійно – у них немає тут ні сватів, ні кумів, ні якихось зв’язків, і вони не обтяжені досвідом нашої корупції.

Новий уряд повинен зайнятися тим самим, що наприкінці лютого обіцяв Арсеній Яценюк із парламентської трибуни після призначення – тобто займатися реформами. А реформ досі не видно.

Передусім треба подолати корупцію. Як відомо, у антикорупційних рейтингах Україна не покращила свого результату. Щоб подолати корупцію, треба здійснити реформи МВС, прокуратури і судової системи. Судову систему почали реформувати, але вона здійснює шалений спротив. Реформи у прокуратурі і МВС навіть не починали.

Нічим не краще просувається проведення люстрації, яка має половинчастий характер і насправді є квазілюстрацією. Поки Україна не стане правовою державою, не очистить владу від корупціонерів, людей режиму Януковича, всі решта реформи не мають жодного значення.

У нашій країні така ситуація, що першочерговими завданнями для нового уряду є всі завдання. За яке не візьмись – кожне першочергове. Ми вийшли на відмітку “0” і, слава Богу, вийшли ми на неї з проукраїнським урядом, тому в мене до уряду поки що нічого, крім побажань успіху, немає.

Чи справді цей уряд здатен на реформи? Якщо переглянути особисту інформацію про кожного з членів уряду, то ви побачите, що це перший в Україні уряд, в якому міністри мають ступені різних закордонних вишів, а не совкові “червоні дипломи”, звісно, що на такий уряд я покладаю більше надій, ніж на попередніх комсомольців випускників “тріжди красного знамєні”. Давайте оцінимо дії і результати, судити зараз на підставі власного сприйняття чи несприйняття не буде правильно.

Міністрів-іноземців оцінюю позитивно, аби лише вони не поступили як Павло Шеремета – розвели руками, сказали, що тут неможливо працювати і полишили посаду. Я вважаю таку поведінку недоречною, навіть найменші зміни все ж краще ніж їхня повна відсутність, це процес і процес нешвидкий і хтось ним мусить керувати. Той факт, що вони іноземці, є відносним, насправді, всі вони про Україну, про ситуацію в ній, про обставини знають з особистого досвіду, а дехто навіть має успішний досвід ведення бізнесу в Україні, сподіваюся, цей досвід їм допоможе.

Для мене, як для засновника спільноти захисту прав україномовних споживачів “И так поймут!”, позитивним призначенням є призначення В’ячеслава Кириленка. Його попередня ініціатива з обов’язковим україномовним дубляжем серйозно змінила кінопрокатну політику в Україні і український прокатний ринок від цього тільки виграв. Тож очікую з паном Кириленком подальшої тісної і плідної співпраці на ниві українізації і сподіваюсь, що вже цього нового року на головних телеекранах країни ми побачимо не “галубиє аганькі”, а щось нове в дусі “Нашого Різдва” часів президентства Ющенка.

І оце завдання якраз у нього спільне з Юрієм Стецем, котрий очолив нове Міністерство інформації. Попри негативне ставлення окремих людей до створення такого міністерства, я все ж вітаю такий крок. Хтось говоритиме про недемократичність таких дій і те, що медіа повинні мати право самостійно вирішувати свою інформаційну політику, але я таким людям приведу приклад хворого, котрого все ж для початку лікують перед тим, як випустити в самостійне життя без нагляду лікаря. А в нас тут деякі хворі настільки вже хронічні, що потребуватимуть догляду до самої смерті.

Ми мусимо це пережити, якщо хочемо отримати здоровий інформаційний простір і мати інструменти інформаційного протистояння зовнішнім та внутрішнім ворогам.

Думаю, що ті сили, які просували професіоналів, а не своїх політиків, що мають відпрацьовувати партійні зобов’язання, зробили все, що змогли. Я із повагою ставлюся до тих сил, які висунули професіоналів, у тому числі й закордонних – зараз для України немає значення, звідки людина.

Якщо є досвід роботи в Україні, якщо людина показала свою ефективність, як скажімо, новий міністр фінансів, то є надія, що вона спрацює добре і на посаді міністра.

Очевидно, що цей уряд не матиме багато часу. Він повинен буде швидко приймати дуже жорсткі рішення, зокрема й щодо бюджету. Іншого виходу не буде – потрібно урізати витрати, інакше країна збанкрутує. Уряд мусить проявити себе не за сто днів, а, можливо, навіть за місяць і за цей час потрібно буде піти і на непопулярні кроки.

Що ж стосується міністра інформаційної політики, який поки є міністром без міністерства, то про завдання цього відомства ми знаємо тільки з Facebook Юрія Стеця, який днями накидав тези і шляхи роботи цього відомства. Позитивною у цій історії є увага суспільства. У тому числі й обурення, адже обурення – це теж увага.

Такі речі повинні бути продебатовані, адже хочеться знати параметри, критерії і завдання роботи цього міністерства. Інформації зi сторінки Facebook тоді ще кандидата в міністри недостатньо. Мають бути публічні дебати, під час яких й з’ясують, чи потрібне таке міністерство.

Моя думка як людини, яка опікується кафедрою нових медій, така. Дуже важко буде керувати директивним способом суспільством, що входить в епоху соціальних мереж. Копіювати російський досвід (закручування гайок і блокування сайтів) не потрібно. Я би порівняв соціальні мережі із роєм бджіл. Найкращий спосіб підгодувати бджіл – дати цукру чи сиропу. Тобто якщо держава чи різні громадські фундації мають охоту підтримати певні тенденції в інформаційній сфері, то їх просто потрібно підтримати – через заохочення, конкурси. Це і буде найкращий спосіб впливу на інформаційну політику.

Спостереження за формуванням уряду у вівторок дало мені більше позитивних емоцій, бо ті розмови і коментарі політиків, які доходили до мене у попередні дні, настроювали вже зовсім песимістично.

Я не розумію, для чого Президентові треба було робити акцент на тому, що в уряді працюватимуть іноземці, якщо він все одно надав їм громадянство. Чи він хотів досягнути якоїсь скандальності, чи додаткової активності – цього я не розумію. Якщо ж говорити про цих трьох осіб (Наталію Яресько, Олександра Квіташвілі та Айвараса Абромавічуса), то вони виглядають досить авторитетними у своїх сферах. Але знаючи організацію нашого уряду і те, що прем’єр-міністр не хоче проводити внутрішньої адміністративної реформи, мені важко уявити, як ці люди будуть працювати.

До багатьох членів Кабінету Міністрів можна пред’явити питання щодо їхнього минулого – до того ж Вощевського і Петренка. Можливо, тепер вони реалізовуватимуть все те, що записано в коаліційній угоді – там є багато правильно прописаних положень.

Водночас я переконаний, що нам не потрібне Міністерство інформації. Я сам із цього приводу жартую, що це буде міністерство правди (за Орвелом). Однозначно цього не треба було робити. А те, що хтось із кимось є кумами, то я не бачу ніякої різниці, чи вони куми, чи іншим способом пов’язані... Загалом, проблема нашої політики полягає в тому, що всі звикли добирати людей виключно із числа особисто відданих та знайомих осіб. Тому те ж саме запрошення іноземців є досить цікавим – це відхід від цієї “традиції”. Але в усьому іншому це правило зберігається.

Цікавим у формуванні уряду є ще й те, що прем’єр-міністр, який за Конституцією має відповідати за економіку та реформи, не відстоював ключові економічні відомства для своїх соратників, для тих, на кого він може опиратися. Навпаки – він відстоював посади міністра внутрішніх справ та міністра юстиції. Це свідчить, що він турбувався виключно про свою безпеку, а не про реформи.