Недавно в ефірі радіо "Свобода" Кость Бондаренко згадав Віктора Мироненка - колишнього лідера українських комсомольців. За його (Мироненка - "Пошта".) теорією, наприкінці 80-х років у комуністичній партії було три течії - горбачовська, єльцинська і течія Лігачова. Сьогодні, мовляв, ці три проекти дістали своє втілення в Україні, Росії і Білорусі. Україна є продовженням горбачовських експериментів і горбачовської перебудови.

Поза сумнівним ідеологічним наповненням, мусимо таки визнати рацію комсомольського ватажка. Тим паче, що нинішні владні кабінети переповнені колишніми соратниками Мироненка. Чисто позірно: Україна й досі експериментує, як свого часу це робив Горбачов, і можна лише гадати, у що, власне, виллються ці здебільшого ексцентричні експерименти.

Гірше інше: попри бажання дотримувати демократичних норм і зберігати гарний вираз обличчя за поганої гри, вітчизняний істеблішмент рідко коли здає собі справу в тому, що точка неповернення до двох інших "проектів" (єльцинського та лігачовського) ще й досі бовваніє на видноколі. Носії таких ідеологем не тільки інкорпоровані у владу, вони - що найпарадоксальніше - прийняли правила гри, визначені демократичним суспільством. Тобто, для нинішніх комуністів не є чимось неприродним існування на кошти "проклятих буржуїв", та й, зрештою, їхніх вождів цілком влаштовує триб життя заможного класу.

Я міркую собі, що за всього демократичного налаштування влади не слід, мабуть, заплющувати очі на очевидну антидержавність теорії і практики лівих радикалів. Я розумію, що і КПУ, і ПСПУ іноді стають у пригоді українським прозахід­ним режимам, але, попри цю "корисність", вони містять доволі потужний елемент ризику для самостійності та соборності України.

Лєонід Ґрач на "Інтері" - чи не найпромовистіший тому приклад. Гра з вогнем перед кількамільйонною аудиторією глядачів видається мені спектаклем з мишами у кімнаті, сповненій змій.

Можна закликати "кримського Сталіна" до відповідальності, як це намагалися вчинити "після бою" його парламентські колеги, але ефективність цих закликів видається нульовою. Чомусь ніхто з них, - нардепів-законотворців не зауважив однієї простої детальки - промови Ґрача містили у собі банальний кримінал чистої води, визначений конкретними статтями з конкретними термінами відсидки.

Лояльність? Лібералізм? Та ні, звичка. Звичка сприймати політиків як пустодзвонів. І діяти, до речі, схожим чином - безвідповідально громадити слова, не міркуючи про наслідки. Тестамент Горбачова, Єльцина і Лігачова разом узятих.