Усе сказане нинішніми політиками слід відтак звіряти з якщо не тлумачним, то принаймні зі словником синонімів. Йдеться не про багатство словникового запасу публічних осіб - це клопіт їхніх спічрайтерів. Мова про намагання втекти у хащі евфемізмів, аби приховати власну нещирість або ж колективну невизначеність позицій.

Недавно ми мали схожий прецедент у справі надання-ненадання Україні та Грузії Плану дій щодо членства у НАТО. Це ж треба, міністри закордонних справ 26 країн альянсу два дні думали-гадали не про проблеми безпеки, а про те, як віртуозніше вбрати у словесні шати фактичну відмову Києву та Тбілісі. Прямо-таки не саміт, а конференція філологів. А наш Володимир Огризко перед журналістами таки не втримав язика за зубами: "Не має значення, яким чином ми назвемо, умовно кажучи, машину, на якій ви приїхали на цю прес-конференцію. Машиною чи апаратом, який має двигун, кермо, чотири колеса, кузов і так далі". Має значення, пане міністре, ще й яке значення! Національна програма для Києва - не що інше, як фіговий листочок для прикриття відвертого небажання Брюсселя приєднати до себе саме Україну. Румунію - можна, Албанії (!) - світить. А нам - зась!

Далі за стилістичні вправи взялася комісар ЄС із зовнішніх відносин Беніта Ферреро-Вальднер. Вона виступила з комюніке, що окреслює стратегію так званого "східного партнерства" для країн колишнього соціалістичного табору, які досі живуть сподіваннями на приєднання до ЄС. Унійний речник сказав щось недолуге:  "Наші пропозиції, з одного боку, відповідають стратегії наших взаємин з Росією, з якою ми прагнемо налагодити тісніший діалог, а з іншого - надати тим східним сусідам, які прагнуть подальшого зближення з нами, можливість краще зрозуміти правила, стандарти і вимоги ЄС, і допомогти їм наблизитися до цих стандартів". Макабризм фрази полягає в тому, що не можна зрозуміти "правила і стандарти" демократичної Європи у контексті толерування нею (Європою) позиції вочевидь НЕдемократичної Росії.

Правила і стандарти - це категорії, радше, морального та гуманітарного плану, а ось "стратегія відносин" ЄС з Росією приховує у собі акурат протилежну суть - економічні зиски і мілітарну осторогу. Європа й надалі бавиться з потенційним агресором у небезпечну гру, ставками у якій є, на жаль, долі цілих народів, до слова, європейських.

Я не скажу, що діячі Унії кардинально відрізняються від наших, вітчизняних, у сенсі захоплення евфемізмами. Той же Огризко воліє подати брюссельську поразку за видатну перемогу. Президент, своєю чергою, не може розібратися з Росією: то вона - потенційний агресор, то вже стратегічний партнер.

Словника б треба, словника...