Вже не раз усі ми переконувалися: самоорганізація громади – це потужна сила. Тому, окрім спеціального режиму роботи правоохоронних органів, усі львів’яни мають стати надійними захисниками міста, власних родин і домівок.

Задля цього, на мою думку, необхідно розробити пакет інформаційних матеріалів, які б містили чіткі поради кожному як діяти у певних обставинах, за якими телефонами дзвонити, на що і на кого звертати особливу увагу (підозрілі особи, покинуті машини, речі тощо). Це дуже важливо зараз.

Окрім того, важливим є нічне патрулювання вулиць, робота загонів самооборони – кожен може внести свою лепту. Через місяць розпочнеться новий навчальний рік, а тому у навчальних закладах міста варто подбати про особливі заходи безпеки.

Думаю, що журналістам спільно з владою під силу розробити короткі інформативні ролики з порадами для львів’ян та телефонами цілодобових ліній зв’язку, куди кожен міг би звертатись у разі виявлення підозрілих осіб чи предметів. Також інформативні листівки можуть розповсюджувати як працівники ЛКП, так і волонтери.

На жаль, зараз такий час, що треба бути дуже уважними. Краще зайвий раз перестрахуватися – так безпечніше.

Львів завжди був, є і буде безпечним містом. Передусім завдяки стриманим і виваженим львів’янам, які люблять своє місто! Звісно, ще далеко не все у нас ідеально, і проблем є багато як у правоохоронних органах, так і безпосередньо з громадянами. Втім, львів’яни довели: вони можуть упоратися з небезпекою і завжди готові стати на захист рідного міста.

Згадаємо, як місто піднялося після так званої Ночі гніву. Люди активно патрулювали вулиці – хтось на своїх авто, інші – на велосипедах. Добре себе зарекомендували й піші патрулі. Це все показало, що ми готові дбати про безпеку міста і громадян.

Сьогодні на вулиці Львова також виїздять патрулі з різних громадських організацій і формувань. Зараз важливо посилити патрулювання у місті через війну на сході, анонімні дзвінки про начебто замінування тих чи інших об’єктів і, звісно, обстріл помешкання мера Садового. Важливо, аби громадяни не були байдужими до того, що відбувається у їхньому дворі! Бо не може міліціонер заглянути в кожен куток…

Певен: завдяки свідомим львів’янам, які повідомлятимуть про підозрілі речі чи осіб, вдасться запобігти тому чи іншому злочину. Якби жителі сходу України стали на захист своїх міст і сіл ще при зародженні тероризму, то навряд чи ми мали б таку страшну ситуацію, яка там є зараз…

Щодо міліції, то її потрібно реформувати й технічно оснастити. І Львів, до речі, має унікальну можливість реформування міліції, і ми не повинні втратити цей шанс! З іншого боку, нині сподіватися винятково на саму міліцію було б неправильно.

Жителі Львова мають приймати активну участь у безпеці свого рідного міста, району чи двору. І лише тоді, коли кожен знатиме, що львів’яни завжди готові стати на захист і дати гідну відсіч, чи то дрібному батяру, чи то більш маститому злочинцю, тільки тоді будемо мати безпечне місто. Бо хто ми? Ми – ЛЕВИ! Слава Україні!

Ззовні Львів сприймається як безпечене місто. Та події останніх днів справді насторожують. Кажуть, у зв’зку з мобілізацією, у місті поменшало міліціонерів, тому час організованій Cамообороні активізуватись.

Ці хлопці вже мають досвід охороняти місто й допомагати міліції. Варто відновити піші та велосипедні патрулі, закликавши до участі здорових чоловіків – львів’ян.

Ще питання до правоохоронців та органів місцевого самоврядування: у якому стані вулична система відеонагляду? Як вона працює? Де? Чи достатньо у місті відеокамер?

Львів вдало знаходить гроші на різні промоакції, фестивалі, отож, варто відеоспостережному питанню приділити приорітетну увагу у бюджеті. Думаю, в цьому повинні бути зацікавлені і пересічні львів’яни, і влада.

Безпека – це те, що треба забезпечити, без зайвих піар-акцій, просто взяти і зробити! Та загалом, бути Львову безпечним містом чи ні, залежить він нас! Наше місто – у наших руках!

Передусім треба, щоб працювали наші правоохоронні органи. І тут наголос на слові “працювали”. СБУ має працювати на випередження, співробітники МВС – повинні патрулювати місто.

Задайте собі звичайне питання: коли ви востаннє бачили патруль міліції на якійсь периферійній вулиці Львова? Якщо у нас є такий чисельний особовий склад міліції в місті, то наряди повинні були б бути на вулицях міста.

Окреме питання до патрулювання Самооборони. Це добра ініціатива свідомої частини львів’ян, яка себе зарекомендувала під час подій Євромайдану. Тому вело-, авто-, піші патрулі – це однозначно додасть ладу на вулицях. Однак всі ці зусилля будуть марними, якщо не буде доброї координації між правоохоронцями і громадськими активістами.

Передусім це стосується правоохоронців. Їх має бути більше на вулицях у патрулях, аніж у кабінетах за написанням паперів! Робота повинна бути зосереджена саме на вулицях Львова, адже все ж таки вони підготовані виявляти підо­зрілих людей і речі.

Також потрібна більш чітка комунікація між міліцією і городянами. Щоб люди знали куди звертатись, якщо помітять підозрілих людей чи дивні вантажі, речі. А правоохоронці мусять максимально швидко перевіряти такі повідомлення.

Окрім цього, між самими містянами має бути налагоджена комунікація. Різні львівські активісти зі самооборонцями вже спілкуються за допомогою єдиного радіоканалу, обмінюються інформацією, повідомляють про можливі небезпеки. Люди готові на волонтерських засадах слідкувати за порядком у місті, щоб уберегти його спокій.

Також, окрім вуличних патрулів, Самооборона долучиться до перевірки приїжджих на вокзалі. Думаю, до кінця тижня вже налагодимо свою співпрацю з транспортною міліцією.

Я думаю, що в першу чергу міліція та інші служби, в чиїй це компетенції, повинні посилено і реально патрулювати в першу чергу місця з великим скупченням людей – наприклад, вокзали.

А поза тим усім громадянам треба бути уважними – якщо раптом відбувається якась незрозуміла чи підозріла діяльність, то мусить бути служба, куди можна оперативно звернутися. Якщо комусь дуже хочеться дестабілізувати ситуацію по всій Україні, то всі ми мусимо виявляти розуміння цього і не створювати зайвих шансів для ворога.

Розумію, що далеко не всім заходи безпеки до душі, але час цього вимагає.

Я зовсім некомпетентна… Напевно, народні дружини мають нас боронити, але дійсно, я не знаю можливості захисту нашого міста. Є відповідні служби – СБУ, муніципальна міліція, сотні Самооборони, напевно. Більше, ніж знає про це мер, напевно, не знає ніхто.

Важко сказати... Мені видається, що справа не в охороні порядку, а в бажанні напакостити. Бо як хтось хоче щось зле зробити, пожартувати, обстріляти, то зробить це попри шалені заходи безпеки.

Думаю, варто людей заспокоювати і казати, що це все, аби дестабілізувати ситуацію, але все ж просити бути обачними, вночі не гуляти містом. Патрулі Самооборони мені видаються надійними.

Тут потрібно усім нам згуртуватись та бути пильними. Напевне, це стосується не тільки правоохоронних органів.

Звичні для нас речі можуть бути небезпечними, наприклад покинутий без нагляду пакунок. Людям варто звертати увагу на таке і, звісно, інформувати про це охорону, міліцію, інші причетні органи. Другі у свою чергу теж не повинні ігнорувати навіть банальні звернення та скарги.

Ті, хто прихистив громадян зі cходу, теж повинні бути обережні. Мене дуже засмучують ті випадки, коли наші східні друзі недооцінюють львівську доброту та безкорисливість. Гадаю, усі знають про що мова…

Також я вважаю, важливо знову запровадити велопатрулювання та посилювати охорону і міліцію на масових заходах. Лише злагоджена робота може нас застерегти від фатальних наслідків. Ситуація в країні змушує нас бути обачними.

Безпека в місті будується на трьох стовпах: взаємодії міліції і містян (свого дільничного в житті не бачила і навіть не знаю його прізвища і чи він є у нас), соціальній відповідальності – а це самоорганізація громадян задля спільного блага, профілактиці правопорушень (соцслужби, робота в організаціях, де багато людей).

Незнання, що можливо, а що ні (здійсненності чи неймовірності подій), веде до розкриття людьми прихованих страхів. А тут була подія, що запустила страхи, маю на увазі стрільбу по будинку Садового. Більше правдивої інформації – більше розуміння і менше страху, паніки.

Основну увагу варто звернути на проблему відсутності довіри і взаємодії міліції і мешканців. Почуття безпеки є базовою потребою людини. А між подіями та тілом, хорошим самопочуттям і як наслідок – високою якістю життя, стоять наші емоції та “автоматичні” негативні думки як спосіб відреаговування.

Важливу роль у формуванні стресостійкості, та профілактиці страхів має й батьківське виховання. Вони часом вважають основною своєю задачею “вкласти до рота” дитині ложку каші, а психологічні потреби дитини не враховувати, бо ж вона мала і не знає, що їй треба, а вже це спричиняє багато страхів та комплексів, що активуються як тільки є невизначеність чи брак інформації.

Батьки заклали нам більше, ніж здається. Через нестачу задоволення наших психологічних потреб виникає несамостійність, або ж навпаки надмірний “трудоголізм”, страх до незрозумілого чи дивного, бажання не виділятись, не гнівити Бога і страх бути ураженим хворобою чи умерти.

Тож щодо паніки і інших “начебто замінувань” – це лише просвіта батьків щодо потреб дитини, не лише фізіологічних, але і психологічних (потреб в автономії, імпровізації, грі, вільному виразі емоцій та інше) дозволить з роками зменшити кількість панікерів.

Що б люди турбувались одні за одних. Виходячи з цього, що б кожен з нас придивився навколо себе і побачив інших, що потребують допомоги і що перебувають в потребі.

Лише ця взаємна турботливість створить клімат безпеки для всіх нас.