Моя старша дитина із “запоєм” читала книжки в дитинстві, а молодша із “запоєм” дивиться кіно.

Певен: перед тим, як говорити про кілька книжок, які би напевно прищепили дитині любов до читання, потрібно говорити передусім про те, чи батьки розуміють, як саме привчати дитину читати.

Думаю, обов’язково має бути спеціальна атмосфера в сім’ї, яка спонукає дитину зацікавитися книжкою. Читання – це як подорож у інший, чарівний, світ, де є багато несподіванок. Воно компенсує дитині відсутність подібних надзвичайних історій у реальності.

Також важливим є коло спілкування дитини. Це може бути, скажімо, садочок, початкові класи. Потрібно пильнувати, щоби дитина не копіювала тих ровесників, які не мають “книжкової атмосфери” вдома чи які зациклені на відеоіграх. Ми повинні розуміти, що епоха, в якій живемо, передбачає дещо інше знайомство, інше опанування світу, аніж це було ще років десять тому. Книжкову мандрівку світом тепер замінює мандрівка, яку пропонує кіно…

І третє, стосовно книжок-порад, хотів би зауважити, що я не категоричний батько. Вважаю, що повинен бути баланс між сучасними книжковими захопленнями і тим, що прийнято називати розвиваючою дитячою класикою. Нині в сучасної дитини має бути і “Гаррі Поттер”, і “Тореадори з Васюківки”, що є класикою дитячої літератури.

Також вважаю, що дуже добре, коли дитина читає ті книги, які екранізовують. Як на мене, найкращий приклад – “Хроніки Нарнії”. Це якісна дитяча література, розвиваюча. Ідеально, якщо ви знаходите баланс між візуальним і паперовим.

У дитинстві любив читати пригодницьку літературу. Пам’ятаю пригодницькі романи Дюми та наукову фантастику. “Людина-амфібія” – одна з улюблених книжок. Тоді ще з’явився радянський фільм, знятий за її мотивами. Це було просто щастя! А от навчати читати дитину потрібно тоді, коли вона має терпіння вислухати хоча би кілька сторінок книжки, терпіння сфокусуватися, запам’ятати і зрозуміти – це в середньому у віці трьох років. У нас із донькою це спрацювало повністю. Умовно кажучи, вона прослухала майже всього перекладеного на той час українською мовою “Гаррі Поттера”. Коли ж навчилася читати, дуже швидко перечитала ці книги сама.

Нашим маленьким читачам рекомендую передусім прочитати такі три книги, як “Тореодори з Васюківки”, “Чарівник країни Оз” і “Хроніки Нарніїї”.

Пригадую, моєму синові, коли він був ще маленьким, і мені дуже подобалося читати абетку видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. У книжці для малої дитини повинно бути багато різнокольорових малюнків, адже їй має бути цікаво розглядати їх у той час, коли вона слухає казку.

Дитина не може просто слухати, вона повинна бачити гарне зображення, щоб мати змогу уявляти. Візуальна картинка наштовхуватиме її на слухання історії. Також нам подобається читати “Улюблені вірші” видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”.

Зараз читаємо різні історії, до прикладу, книги Джеремі Стронґа із серії “Читання для реготання”. Ми їх дуже любимо! Улюблена оповідка – “Ракета на чотирьох лапах” (про собачку). Також нам подобається “Країна сонячних зайчиків” Всеволода Нестайка та інші книги. Складно радити, як прищепити дитині любов до читання.

Головне вчасно зрозуміти, що маля спроможне сприймати, а чого не може зрозуміти, наскільки мова може бути простою і коли можна починати читати складніші описи. Важливо вчасно визначити, яка книжечка потрібна дитині і в якому віці.

Наші діти люблять пригодницькі книги, фентезі, “Хроніки Нарнії” читають, “Ерагон”, Жуль Верна люблять, Марка Твена.

У нас є план (необхідна література для школи), і ми з того списку вже читаємо книжки. Іван, наприклад, читає “Тараса Бульбу” Гоголя. Спершу він “вурдився”, казав, що нецікаво, а все ж читав далі – і пішло.

Я не думаю, що все має бути відразу цікавим, захопливим. Буває, ми своїх дітей готуємо, як ляльок якихось: не до життя, а ніби до голлівудського фільму, де все гарно, красиво. А життя різним буває. Його сприймати треба таким, яким воно є. Інколи необхідно робити те, що не дуже подобається, але нам треба це робити. Мені, до прикладу, не завжди подобається мити посуд, але намагаюсь отримувати від цього задоволення. Так і наші діти. Я так їх вчу.

Якщо їм щось не сподобалось одразу, то раджу читати поволі, звертати увагу на те, як пише автор, як він будує сюжет, думати, що письменник мав на увазі. Недобре, я вважаю, “цукерочки”, “найсолодше” та найгарніше обирати дітям. Ясно, якщо моїм дітям подобаються хлопчачі книжки, то я їх не переконуватиму читати про макраме.

Старші ж уже в книжковому магазині роздивляються полиці. Вони люблять, щоб книжка і гарна була, і не дуже товста. Ми бачили нещодавно красиве видання “Острова скарбів”. Попри те, що книга товста (що дуже лякає моїх дітей!), вона з малюнками, тож Тадейко зголосився її читати… Іван йому сказав, що в нас вже є така, але не така красива, не з такими малюнками. Тадейко перемнувся, але йому стало цікаво прочитати “Острів скарбів”.

Ми завжди намагаємось обговорювати прочитане. Діти прочитали, а я запитую їх, у чому суть. Починають мені переказувати. “Та ні, – кажу, – суть треба!” Так вже і розмова зав’язується, привід пригадати книжку є, подумати, у чому дійсно суть. А так... Я перша мама в списку, яка нарікає на те, що мої діти мало читають.

Маю такий перелік книжок, зібраний із власного досвіду. Починаємо з маленького – казок, не лише українських, а всяких-різних, зокрема й від Лірника Сашка (не реклама!)

Читати “Кобзар” Тараса Шевченка, особливо “Гайдамаки”, “Сон”... Усе підряд! Але щоб у процесі читання батько пояснював дитині те, чого вона не розуміє.

Також обов’язкова для сімейних читань і “Енеїда” Івана Котляревського. Читайте “Тараса Бульбу” Миколи Гоголя, оповідання Олександра Довженка, “Марусю Чурай” Ліни Костенко, “Козацькому роду нема переводу, або ж Козак Мамай і чужа молодиця” Олександра Ільченка, “Зоряний корсар” Олеся Бердника! Радив би ще “Фауста” Йоганна Вольфганга Ґете і перечитати всю “Бібліотеку світової літератури”, усі сто томів! Для самоосвіти це обов’язково.

У мене нема універсального рецепта щодо вибору книжок для дітей. Малюки починають читати не самі: спочатку їм читають улюблені цьоці – вуйки. Якщо книжки дітям подобаються, вони їх люблять. Читати самі починають дещо пізніше (якщо цьоці – вуйки прищепили їм любов до книжок).

Тому раджу батькам банальне: просто прийти в книгарню з дитиною, і нехай вона обере сама собі книжку. Це перевірена практика в усіх країнах світу.

Передусім зазначу, що книжки стали дорогим задоволенням, особливо якщо йдеться про високу якість книги з красивими ілюстраціями. У моєму дитинстві дитяча література була не розкішшю, а доступною річчю. Тому держава повинна дбати про те, аби кожна дитина, незалежно від статусу батьків, змогла купити ту книгу, яка їй цікава.

Якщо ж говорити про вибір самої книги, звичайно, треба розпочинати з народних казок. Вони – втілення традицій, мови та культури. Незмінною залишається і класика – зарубіжна література як основа вчення про добро і зло, правильне і хибне, те, що, безсумнівно, розвиває дитину, казки, відомі усьому світу (Андерсена, братів Ґрімм).

Маю успішний досвід прищеплення своєму 8-річному синові Данилу любові до книжок. Звичайно, найперша порада батькам, які хочуть, щоби їхні діти читали та любили книжки, – читайте їм самі.

Причому читайте самі як дитині, так і для себе. Читайте своєму малюку і тоді, коли він навіть не вміє говорити. І не дозволяйте рвати книжки, користуватися ними як іграшками! Дитина має розуміти, що книжка – це щось значно важливіше, ніж пластмасова лялька чи іграшковий автомобіль.

Чи не з першого року життя моєї дитини ми читали їй безліч віршів: і А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Гівські “Улюблені вірші”, і багато віршованих дитячих книг “Видавництва Старого Лева”, і навіть звичайні дешеві картонні книжечки, які дарували бабусі. Коли Данилко минулого року закінчив перший клас і навчився достойно читати, я надіялась, що його “прорве”, відтак щодня задавала для читання якусь казочку. Але чомусь не “проривало”.

Але реальний “прорив” стався під час цьогорічних зимових канікул. Ми взяли в шкільній бібліотеці доволі товсту художню книгу “Видавництва Старого Лева” про веселу шкільну вчительку – “Гармидер у школі”. Перші 50 – 70 сторінок ми читали впродовж кількох днів по черзі вголос, аж раптом Данило почав читати сам, одразу по 15 – 20 сторінок.

Канікули скінчились, і ми щотижня почали брати наступні книжки – “Кімнатні пірати”, “Вікінг у моєму ліжку”, майже всю серію “Читання для реготання” згаданого видавництва. Усі вони – об’ємом 200 – 300 сторінок.

На свій День народження у квітні він вже сам замовив у подарунок серію книжок видавництва “Ранок” про міфічного героя Персі Джексона, кожна з яких – об’ємом 500 – 600 сторінок. Їх наразі і читає. Як результат – майже два десятки “товстих” книжок, перечитаних за останніх півроку, і грамота “Найкращий читач школи”.

По-перше, не змушуйте дитину читати різними погрозами про заборону прогулянок чи іграшок – тоді в неї з’являється спротив. По-друге, читайте книги самі, дитина має брати приклад із вас.

По-третє, обирайте для своїх дітей цікаву сучасну дитячу літературу, дозвольте їй формувати власні літературні смаки, а не насаджуйте свої. Найцікавішу серію сучасної дитячої літератури пропонує саме львівське “Видавництво Старого Лева”.

Однозначно! Я вважаю, що найкраще для цього підходять книги “Видавництва Старого Лева”. Воно друкує твори з правильною системою цінностей. Це саме ті книги, які треба читати дітям. Уся бібліотека “Старого Лева” є у мене вдома.

Також треба читати дітям багато розвиваючої літератури, показати, що вона не нудна. Це непросто, бо зараз книги дуже конкурують із айпадами, до яких діти “прилипають” і від яких їх важко відірвати. Тому треба знаходити щось захопливе, аби і розвивати дитину, і зацікавлювати її.

З останніх книг, які я читав із донькою, особливо запам’ятав “Карти” “Видавництва Старого Лева”. Я їй пояснював, що Крим – це Україна, і там є найдовша тролейбусна лінія у світі. Таких цікавих фактів є багато! Треба, щоби діти про них дізнавались.

Дітям треба читати те, що їм подобається, але в жодному разі не змушувати, бо це викликатиме спротив. Вибір книги – справа індивідуальна: комусь до вподоби казки, хтось полюбляє оповідання, а дехто – енциклопедії про давні часи чи динозаврів.

Читати дітям варто якомога раніше, адже малеча прислуховується до голосу, інтонації, а це також той емоційний зв’язок, який формується з батьком-матір’ю.

Своїм доням мої сини почали читати приблизно з тримісячного віку… Не знаю, чи читатимуть вони, коли підуть до школи, але зараз зацікавлення є: у Єви – до різних чудасій, у Меланії – до тваринок…

Із сучасних дитячих прозаїків дітям гарно пише Сашко Дерманський, а з поетів – Григорій Фалькович і Катерина Міхаліцина. Усі вони мають прекрасне почуття гумору, а діти люблять сміятися. А ось повчання в дитячих книгах вкрай небажане – треба, щоби воно було приховане за вчинками, діалогами героїв тощо, аби дитина сама дійшла висновку про добро і зло. Ось, наприклад, є гарна сучасна казка про Беллу-балерину: собака породи басет стала танцівницею (а басети – коротконогі й непластичні). Але Белла проявила наполегливість і стала зіркою. Дівчаткам, невпевненим у собі, це буде як “швидка допомога”.

Отож, аби діти читали, потрібно, щоби вони бачили книгу в руках мами чи тата. Бо коли мама занурена в “Караван історій” чи не відводить очей від “Неймовірної правди про зірок”, що лишається дитині?

Серед усіх наших авторів – славні англійці Джеремі Стронґ та Іан Вайброу, книги яких уже себе зарекомендували як лонгселери.

Вони, мабуть, найбільше заслуговують на звання тих, хто прищеплює дітям любов до книжки. Навіть тим, хто активно не любить читати. Але не можна обмежувати свій читацький горизонт двома авторами, адже український автор Сергій Гридін, автор невеликого книжкового серіалу про комп'ютерного віруса Федька, також легко привчає дітей до цікавого читання.

Малюкам, які беруться за книжку, варто порадити "Зварю тобі борщику" Зірки Мензатюк – чудові короткі казки про українські страви, які дуже подобаються дітям. А тим, хто береться самостійно читати, рекомендую книгу Тараса Прохаська та Мар'яни Прохасько "Хто зробить сніг". І не варто забувати про класику – книги про мумі-тролів, які втягують читача у свій світ, в якому так затишно і вільно.