Мирний план України – однозначно правильний і необхідний крок. На очах усього цивілізованого світу ми вчинили достойно – першими подали руку. Не мав жодних сумнівів, що у відповідь ми почуємо автоматну чергу.

Зрозуміло, що Путін не погодиться ні на що і продовжить війну. Тому нам усім потрібно бути готовими до тих викликів, які на нас чекають. А саме 27 червня війна не припиниться. Радше навпаки. Тому цей день має стати початком повномасштабного і рішучого наступу на тероризм, якщо ми хочемо перемогти.

А жителям Донбасу слід зрозуміти: пора нарешті починати боротися з російським агресором за свою територію, за свій дім, за своїх дітей, за самих себе. Вже усім має бути зрозуміло, що Росія прийшла на Донбас не будувати дороги, не підвищувати пенсії, не рятувати від “бандерівців”, а грабувати, вбивати, брати в полон, відбирати житло і викрадати дітей.

Якщо жителі сходу не хочуть озиратися на Київ, нехай подивляться на звільнені від тероризму населені пункти Донбасу – у всіх них народ повертається до нормального життя. Тому якщо вони хочуть витягти своїх родичів з полону, повернути своє майно і взагалі спокійно спати, то у них немає іншого виходу, як стати пліч-о-пліч зі своїми побратимами.

Мирний план Президента Порошенка має як мінімум один істотний позитивний ефект – демонстрацію готовності української влади вести конструктивний діалог та досягати компромісу заради миру, в тому числі і з багатьох принципових питань.

Якщо цей план врятував чи врятує хоча б кілька людських життів – він уже ефективний! Натомість із власного досвіду антикризового менеджменту зазначу, що найефективнішою є боротьба не з наслідками тієї чи іншої ситуації, а з її причиною.

Мирний план Президента має насамперед політичне значення. Він показує готовність української сторони до мирного вирішення конфлікту. Це демонструється як населенню Донбасу, так і світовому співтовариству.

З цієї точки зору це, безумовно, виграшно, що ми до миру готові. І зараз буде усім очевидно, зокрема й на Заході, хто хоче миру, а хто війни. Це також важливо напередодні підписання економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС. Росія зараз знову ж таки влаштовуватиме всілякі можливі провокації для того, щоб виставити українську сторону в негативному світлі, щоби внести розкол у позицію ЄС. Тому те, що офіційно було заявлене, те, що українці зараз не ведуть наступальної операції, а тільки обороняються, має зняти можливий негативний ефект від російських провокацій, які проводились стосовно наших військових.

А от щодо того, чи терористи складатимуть зброю, то тут потрібно бути реалістом. Думаю, що зброю можуть скласти місцеві жителі, які обманом опинились в тих загонах, які зараз розуміють, що їх просто знищать, і які не готові віддавати свої життя. А криміналітет та російські найманці навряд чи складуть зброю. Тут відповіддю має стати сила.

Вірити в те, що терористи за цей тиждень здадуть зброю, непрагматично. Якщо впродовж цього часу вони на нашу мирну пропозицію відповідатимуть обстрілами і нападами, то у нас з’явиться більше моральної аргументації для того, аби вже з п’ятниці, 27 червня, застосовувати силу.

Мирний план Порошенка – це і небажання, і неготовність воювати. Ми повинні тверезо усвідомлювати, що у випадку прямої військової кампанії Україна проти Росії не має жодних шансів. У цьому контексті мирний план Порошенка виглядає як компромісна манера поведінки, коли одна зі сторін декларує мирну позицію, завідомо знаючи її програшність.

Усвідомлюючи свою слабкість, Київ наперед моделює свій статус майбутньої жертви. Це правильна тактика – коли ти максимально декоруєш свою поразку. Теорія ненасильства працює лише всередині країни. Із зовнішнім ворогом (як у нашому випадку) теорія ненасильства прирівнюється до добровільної капітуляції.

Боюся помилитись, але Київ не має плану Б. А він простий, як двері. Без воєнної допомоги НАТО взагалі нема про що говорити. Проблему з Росією можуть вирішити лише високопрофесійні військові найманці, а не малолітні призовники, резервісти чи добровольці, якими патріотичними вони б не були.

Я мав розмову з деякими іноземними послами і запитував їх, чому Захід так мляво допомагає Україні якраз у військовому питанні. Вони прямо відповіли: ми даємо те, що нас просять. Це парадокс, але Україна досі навіть не поставила питання безпосередньої участі військ НАТО у врегулюванні донбаської проблеми. З цього треба починати.

Україна набагато швидше погодиться на компроміс із Путіним, аніж ризикне запросити на свою територію міжнародну армію. Особисто мене це не влаштовує, навіть дратує. Думаю, зараз триває заключна фаза перемовин (торгів) Заходу і Кремля стосовно майбутнього України. Мирний план Порошенка – це режим очікування, допоки немає результату цих перемовин.

Говорити про те, що терористи складуть зброю, ще зарано. Немає коридору, який обіцяли створити для російських найманців, щоб вони повернулись на територію РФ. Також незрозуміло, чи взяли українські військові під контроль кордон із Росією (а йшлося про те, що перемир’я буде тоді, коли кордон із Росією буде взятий під контроль!).

Досі не сформульовані умови амністії тих, хто готовий скласти зброю. Певен, ці умови мають бути чіткими, щоб люди могли зрозуміти, чи вони підпадуть під амністію, чи ні. Поки що ці умови сформульовані нечітко та неконкретно.

Петро Порошенко мав це зробити для того, аби показати, що він хоча б дав шанс для мирного врегулювання ситуації на сході України. Ми досі не бачимо позиції України в цьому питанні – коридор, закон про амністію… Тож, як я уже казав, говорити про ефективність спроби мирного врегулювання ще зарано, але в будь-якому випадку це правильний крок.

Як на мене, на війні найбільш ефективні ті способи, яких не очікують. А оскільки цього мирного плану ніхто не чекав, то, сподіваюсь, він спрацює. Нехай не глобально – бодай локально, зокрема, в питаннях міжнародної взаємодії. Ним ми показуємо європейським колегам, що готові до миру і даємо Путіну можливість виважено зреагувати. Він зреагував.

Треба пам’ятати, що й наші дипломати не в тім’я биті… Під час війни не все можна казати, тож не все сказане й відкрите у цьому мирному плані. За ним криється набагато більше, ніж ми бачимо.

На мою думку, може бути ефективним. Думаю Порошенко добре розумів, що зброю не складуть. Але, перш ніж проводити остаточну “зачистку”, варто було дати час в першу чергу українським учасникам АТО. Зрештою, цього вимагали всі сторони і міжнародні організації.

А щоб зрозуміти, чим усе закінчиться, просто треба зачекати. Думаю, коли час перемир’я сплине, ми побачимо зовсім інший рівень проведення АТО.

Цей план можна розглядати з різних точок зору – як із військової, так і з політичної. З політичної точки, напевно, він може бути ефективним. Тому що все ж таки це інвестиція у зовнішню підтримку наших дій, демонстрація того, що слова Президента не розходяться з його реальними справами.

А взагалі щодо цієї ситуації складно робити якісь висновки. Є така думка, що ми чуємо не те, що відбувається насправді. Ми володіємо інформацією не тією, що керує цією ситуацією, а тою, яку нам подають. Тому не можемо ефективно нею оперувати і прогнозувати, що може статись насправді.