Останні революції – це революції нової хвилі. І всі вони мають символ, який відрізняє їх від революцій французької чи російської 1917 року. Якщо перші революції своїм символом мали гільйотину, то символом останніх революцій є круглий стіл.
Насправді круглий стіл – це дуже революційна ідея. Адже посадити стару владу за круглий стіл треба силою. Наша українська влада принципово відкидає ідею перемовин, або ж робить несправжні круглі столи.
Круглий стіл визначає, як далі рухатиметься країна після революції. Порівняйте Польщу й Румунію у 1989 році й побачите різницю. Коли є певний компроміс між старою і новою владами, то це дає можливість на цивілізаційний стрибок – якщо цього немає, а є такий конфлікт з насильством, як у нас, то він відкидає країну в розвитку на десять – двадцять років назад.
Олексій Пивоваренко, психолог-соціонік
Янукович розуміє тільки силу, коли має протидію, тоді йде на переговори. Саме тому він не хотів круглого столу, поки не поширилась інформація, що є люди, які загинули…Він готовий до переговорів лише через це. Не тому, що американці погрожували введенням санкцій.
Проте круглий стіл буде ефективним, коли в країні виникне більша протидія владі. Інакше президент буде викручуватись, робити вигляд, так як обманює зараз Євросоюз, що збирається в нього вступати. Тому Європа і не спішить застосовувати санкції. Це обман, підстава… Він дуже хитра людина, безжалісна, але вольова і безстрашна.
“Силу проти сили” – інакше Янукович не розуміє. Тому, щоб мати результат, на нього треба достатньо сильно натиснути. І тиснути з різних боків. У першу чергу сила Януковича в тому, що багато людей на сході його підтримують.
Зараз половина комуністичної партії за силовий розгін, близько 30% людей на сході та на півдні теж за застосування сили. Якщо тих прихильників стане менше, тоді Янукович подумає чи його виберуть в майбутньому і піде на переговори.
Але в першу чергу треба працювати навіть не з ним, а зі східняками. ЗМІ, показуючи реальність, відкривають на неї очі все більшій кількості людей. Мешканці сходу часто питають, чого то журналісти не показують майданівські події і з боку міліції. А все просто, їх же туди не пускають! Очевидно, є що приховувати, там відбувається щось незаконне.
Східняки повинні це зрозуміти. Те, що влада зараз демонструє незаконні дії, означає лише одне, вона копає сама собі яму. Можливо, незабаром ті, хто були за Януковича, усвідомлять, що це за влада…
Валерій Веремчук, депутат Львівської міської ради
Два місяці влада не чула людей, але якщо міжнародна спільнота застосує відповідні важелі впливу і ми сядемо за круглий стіл зі світовою спільнотою. То тиск зсереди і ззовні, плюс загроза втрати преференції, майна, блокада рахунків можуть дати певний результат.
Це може дати результат або принаймні зупинити кровопролиття з боку влади. Зупинити кровопролиття людей, які мирно відстоюють свої позиції і перейти в русло виконання вимог Майдану.
Павло Гудімов, український музикант
Круглі столи – це прерогатива цивілізованого світу. Коли у сторін є про що говорити, коли у них є бажання діалогу. Коли є шанс вирішити проблему. І особливо, коли сторони називають речі своїми іменами.
Сьогодні, на превеликий жаль, я не можу це сказати про нашу країну. Але хочеться вірити у здоровий глузд, хоча день за днем ця віра піддається сильним ударам. Думаю, бізнес, гра та засліплення владою замінюють здоровий глузд та виключають повагу та любов до свого народу.
Тарас Стецьків, екс-парламентар України
Ніякого круглого столу не буде. Янукович не збирається вести жодних перемовин із опозицією. Янукович погодився на ці так звані перемовини виключно з тактичною метою, щоб виграти час, виграти кілька днів і нанести удар по Майдану і по опозиції. Тому ті, хто вірить у цей круглий стіл або наївні люди, або випадково попали у політику.
Опозиції нині для того, щоб виглядати ефективною в очах людей, які стоять на вулицях, потрібно створити альтернативний центр суспільної довіри. Це можна назвати і альтернативним центром влади. Їм потрібно оголосити себе реальною народною владою.
Це передбачає негайне визначення лідера, оголошення парламентською опозицією себе народним парламентом, заклик до більшості депутатів приєднуватися, підпорядкування собі місцевих органів влади, видання декретів, рішень, розбудову структур Bсеукраїнського об’єднання “Майдан”. Потрібно реально ставати альтернативою нинішньому режиму.
Але опозиція не готова до цього. І в цьому трагедія сьогоднішнього етапу революції: зрозумілим є, що потрібно робити, але опозиційні вожді попросту не готові до таких кроків.
У такій ситуації одна частина людей буде радикалізовуватись, інша – розчаровуватись. А потім може бути такий етап, що люди існуючих вождів просто зметуть і виберуть собі нових.
Ігор Герич, професор хірургії Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького
Думаю, що круглі столи з владою ефективними бути не можуть. Хоча, жодного іншого дієвого способу, ніж круглий стіл, на нинішній час і при нинішній ситуації не існує.
Саме слово “круглий” означає сенс, де люди комунікують між собою і дослуховуються один до одного. Влада на сьогодні, за який би стіл її не посадили, не готова слухати. А якщо навіть чує, але не хоче на неї реагувати. Тобто, за який би стіл людину не посадили, це має бути особистість, яка може думати, уміє вислухати, зрозуміти і аргументувати свої вчинки.
Зараз поведінка влади, на жаль, безпрецедентно аномальна… ані з точки зору логіки розумної людини, ані з точки зору політичного діяча. Дипломатія не знає подібної поведінки – потрібно звертатися до психіатрів…
Знаю точно одне – все буде добре. Скільки це все триватиме? Думаю, ще замало незвичних посилюючих аргументів для влади, які б заставили її сісти за круглий стіл, почати слухати та реагувати.
Мабуть, мають з’явитися певні зовнішні чи внутрішні чинники, які змусять владу таки сісти за круглий стіл. Можливо, це буде особиста небезпека, санкції чи більш рішучі заяви світової спільноти (хоча вже висловилися майже всі – від ООН до авторитетних громадських і державних людей). Можливо, мова не така…
Володимир В’ятрович, історик
Круглі столи з владою – це “разводняк”. Свідченням цього була зустріч, організована під керівництвом Леоніда Кравчука в кінці минулого року. Але найбільш чіткою ознакою того, що це “разводняк”, є той факт, що керівником переговoрної групи призначено Андрія Клюєва, який несе безпосередню відповідальність за ескалацію конфлікту в Україні.
Тобто я не бачу жодних серйозних намірів влади проводити переговори. Крім того, те, що сталося вчора – пролито кров і перші вбиті владою демонстранти – взагалі ставлять під величезний сумнів будь-яку можливість вести переговори із цією владою. Я не уявляю, хто буде готовий сідати за стіл переговорів з убивцями і про що можна говорити окрім того, що вони мають піти геть і обумовити умови свого відходу.
Щодо ефективності оголошення тимчасового уряду, то зараз хотів би бачити конкретніші механізми, але в цілому – так, вважаю, що повинні зараз говорити про створення нових центрів прийняття рішення. Тому що ті, які маємо сьогодні (офіційні державні) абсолютно скомпрометували себе тим, що кинули державу у вир насильства.
Оксана Головко-Гавришева, доцент кафедри європейського права факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І. Франка:
Круглі столи з владою є неефективними. Про це свідчать останні події в країні. Переговорний процес, як на мене, передбачає участь адекватних та усвідомлених учасників.
По-перше, в нашій ситуації обидві сторони мають свої претензії, але абсолютно не хочуть чути один одного.
По-друге, маємо конфліктну ситуацію, а в такому випадку завжди є добра практика міжнародного спілкування, де свою долю у залагодження конфлікту може внести посередництво.
Тобто в конфліктній ситуації люди сідають за стіл переговорів відкрито, відверто, часто з допомогою посередника. Такої інституції в нашому українському суспільстві зараз немає, в нас немає особи, до думки якої б прислухалися обидві сторони.
Маємо внутрішній конфлікт. Міжнародна практика в таких випадках стверджує, що позицію посередника може перейняти інша держава, міжнародна організація або ж установа.
В Україні тут повний вакуум, оскільки фактично не маємо авторитетного лідера чи проєвропейського, чи проросійського, чи нейтрального, до якого б дослухалися обидві сторони. Тим паче, що проєвропейські посередники не є бажані з боку однієї сторони конфлікту. Також є заперечення щодо участі проросійського фактору. Це і є прогалина в переговорному процесі, а авторитетний нейтральний кандидат теж відсутній.
І, по-третє, для ефективності переговорів дуже важливим чинником є дотримання і виконання того, про що домовилися, а у нашому випадку забезпечити виконання досягнутих домовленостей гарантувати неможливо.
Переговори – це дуже дієвий інструмент, щоби залагодити конфлікти у суспільстві. Сьогодні ж влада діє за принципом: “Давайте поганяємо, а, може, самі розійдуться”.
Антоніна Колодій, політолог
Круглі столи потрібні за будь-яких умов, бо альтернативою є тільки війна. Але на цих круглих столах треба бути добре підготовленими та принциповими. Ну а що таке ефективність?
Я кажу, що іншого виходу нема, отже, треба намагатися робити їх ефективними. Але швидко нічого не буде.
Насправді круглий стіл – це дуже революційна ідея. Адже посадити стару владу за круглий стіл треба силою. Наша українська влада принципово відкидає ідею перемовин, або ж робить несправжні круглі столи.
Круглий стіл визначає, як далі рухатиметься країна після революції. Порівняйте Польщу й Румунію у 1989 році й побачите різницю. Коли є певний компроміс між старою і новою владами, то це дає можливість на цивілізаційний стрибок – якщо цього немає, а є такий конфлікт з насильством, як у нас, то він відкидає країну в розвитку на десять – двадцять років назад.
Проте круглий стіл буде ефективним, коли в країні виникне більша протидія владі. Інакше президент буде викручуватись, робити вигляд, так як обманює зараз Євросоюз, що збирається в нього вступати. Тому Європа і не спішить застосовувати санкції. Це обман, підстава… Він дуже хитра людина, безжалісна, але вольова і безстрашна.
“Силу проти сили” – інакше Янукович не розуміє. Тому, щоб мати результат, на нього треба достатньо сильно натиснути. І тиснути з різних боків. У першу чергу сила Януковича в тому, що багато людей на сході його підтримують.
Зараз половина комуністичної партії за силовий розгін, близько 30% людей на сході та на півдні теж за застосування сили. Якщо тих прихильників стане менше, тоді Янукович подумає чи його виберуть в майбутньому і піде на переговори.
Але в першу чергу треба працювати навіть не з ним, а зі східняками. ЗМІ, показуючи реальність, відкривають на неї очі все більшій кількості людей. Мешканці сходу часто питають, чого то журналісти не показують майданівські події і з боку міліції. А все просто, їх же туди не пускають! Очевидно, є що приховувати, там відбувається щось незаконне.
Східняки повинні це зрозуміти. Те, що влада зараз демонструє незаконні дії, означає лише одне, вона копає сама собі яму. Можливо, незабаром ті, хто були за Януковича, усвідомлять, що це за влада…
Це може дати результат або принаймні зупинити кровопролиття з боку влади. Зупинити кровопролиття людей, які мирно відстоюють свої позиції і перейти в русло виконання вимог Майдану.
Сьогодні, на превеликий жаль, я не можу це сказати про нашу країну. Але хочеться вірити у здоровий глузд, хоча день за днем ця віра піддається сильним ударам. Думаю, бізнес, гра та засліплення владою замінюють здоровий глузд та виключають повагу та любов до свого народу.
Опозиції нині для того, щоб виглядати ефективною в очах людей, які стоять на вулицях, потрібно створити альтернативний центр суспільної довіри. Це можна назвати і альтернативним центром влади. Їм потрібно оголосити себе реальною народною владою.
Це передбачає негайне визначення лідера, оголошення парламентською опозицією себе народним парламентом, заклик до більшості депутатів приєднуватися, підпорядкування собі місцевих органів влади, видання декретів, рішень, розбудову структур Bсеукраїнського об’єднання “Майдан”. Потрібно реально ставати альтернативою нинішньому режиму.
Але опозиція не готова до цього. І в цьому трагедія сьогоднішнього етапу революції: зрозумілим є, що потрібно робити, але опозиційні вожді попросту не готові до таких кроків.
У такій ситуації одна частина людей буде радикалізовуватись, інша – розчаровуватись. А потім може бути такий етап, що люди існуючих вождів просто зметуть і виберуть собі нових.
Саме слово “круглий” означає сенс, де люди комунікують між собою і дослуховуються один до одного. Влада на сьогодні, за який би стіл її не посадили, не готова слухати. А якщо навіть чує, але не хоче на неї реагувати. Тобто, за який би стіл людину не посадили, це має бути особистість, яка може думати, уміє вислухати, зрозуміти і аргументувати свої вчинки.
Зараз поведінка влади, на жаль, безпрецедентно аномальна… ані з точки зору логіки розумної людини, ані з точки зору політичного діяча. Дипломатія не знає подібної поведінки – потрібно звертатися до психіатрів…
Знаю точно одне – все буде добре. Скільки це все триватиме? Думаю, ще замало незвичних посилюючих аргументів для влади, які б заставили її сісти за круглий стіл, почати слухати та реагувати.
Мабуть, мають з’явитися певні зовнішні чи внутрішні чинники, які змусять владу таки сісти за круглий стіл. Можливо, це буде особиста небезпека, санкції чи більш рішучі заяви світової спільноти (хоча вже висловилися майже всі – від ООН до авторитетних громадських і державних людей). Можливо, мова не така…
Тобто я не бачу жодних серйозних намірів влади проводити переговори. Крім того, те, що сталося вчора – пролито кров і перші вбиті владою демонстранти – взагалі ставлять під величезний сумнів будь-яку можливість вести переговори із цією владою. Я не уявляю, хто буде готовий сідати за стіл переговорів з убивцями і про що можна говорити окрім того, що вони мають піти геть і обумовити умови свого відходу.
Щодо ефективності оголошення тимчасового уряду, то зараз хотів би бачити конкретніші механізми, але в цілому – так, вважаю, що повинні зараз говорити про створення нових центрів прийняття рішення. Тому що ті, які маємо сьогодні (офіційні державні) абсолютно скомпрометували себе тим, що кинули державу у вир насильства.
По-перше, в нашій ситуації обидві сторони мають свої претензії, але абсолютно не хочуть чути один одного. По-друге, маємо конфліктну ситуацію, а в такому випадку завжди є добра практика міжнародного спілкування, де свою долю у залагодження конфлікту може внести посередництво.
Тобто в конфліктній ситуації люди сідають за стіл переговорів відкрито, відверто, часто з допомогою посередника. Такої інституції в нашому українському суспільстві зараз немає, в нас немає особи, до думки якої б прислухалися обидві сторони.
Маємо внутрішній конфлікт. Міжнародна практика в таких випадках стверджує, що позицію посередника може перейняти інша держава, міжнародна організація або ж установа.
В Україні тут повний вакуум, оскільки фактично не маємо авторитетного лідера чи проєвропейського, чи проросійського, чи нейтрального, до якого б дослухалися обидві сторони. Тим паче, що проєвропейські посередники не є бажані з боку однієї сторони конфлікту. Також є заперечення щодо участі проросійського фактору. Це і є прогалина в переговорному процесі, а авторитетний нейтральний кандидат теж відсутній.
І, по-третє, для ефективності переговорів дуже важливим чинником є дотримання і виконання того, про що домовилися, а у нашому випадку забезпечити виконання досягнутих домовленостей гарантувати неможливо.
Переговори – це дуже дієвий інструмент, щоби залагодити конфлікти у суспільстві. Сьогодні ж влада діє за принципом: “Давайте поганяємо, а, може, самі розійдуться”.
Я кажу, що іншого виходу нема, отже, треба намагатися робити їх ефективними. Але швидко нічого не буде.