Людина не раз переживає свою смерть, якщо по-справжньому переживає за інших. Не пасує голосити всує, але уявіть собі жінку в білому, яка йде безконечними сходами смутку. Розлитими у безмежність льодами відчуження. Але навіть якби розтопила їх - потонула б у темних водах мороку... Крізь холод і хугу, і хуртовину людської байдужості йде жінка в білому й несе тоненьку свічку любові...Чи це не смерть? Я з допитливості глянув на деренчливу постать, що віддалялась сходами вниз... Смерть зніяковіла. Я не бачив її очей... А чи має смерть душу? Чому вона відвела очі? Я зачинив двері. Спробував їх закріпити, захищаючи щось від чогось, але тонкі залізні прутики, як вербові галузки, зісковзували із щілин... І я зрозумів, що смерть ще прийде по-справжньому, загляне мені в очі, і я не знаю, чи не відведу погляд...

...Замість любити братів менших чи кохатись у сім'ї-подружжі, дурять одне одного життя і смерть, приручають навзаєм і невпопад, а вже якщо занадто полюбиш якусь душу, то ризикуєш стати її власністю... Але що ж, усе, що ми маємо  або комусь даруємо, належить Богові: ось ти зірвав рожу - ту, що народилась, народжена, виряджена на смерть... Ти зірвав квітку, ти пожертвував життям квітки заради коханої... У всьому світі дарують одне одному квіти...Чи не тому в Україні легесенько торкають вербовою віткою одне одного за тиждень до Великодня: бажають здоров'я, росту, багатства і... радості воскресіння. Ця квітка, ця гілка - символи життя, його оновлення: VITA NOVA!..

У час, коли мить розпадається, розсипається на пісок, і той пісок розпаду  засипає все живе - добре бути самотнім в оточенні люблячих людей... Золотий пісок хвилин і днів очищає душу, наповнює тебе пречистою музикою життя. У часи, коли все гине, тебе рятують жаб'ячі хори... Ти пилинка, яка вміщає безмежне. Ти щасливий, адже Бог "покарав" тебе любов'ю, здатністю любити раз, однолюбством. Це не дає тобі розпастись на неживий тлін, не дає розпорошитись. Усі ми прагнемо абсолютної свободи, але як тільки ми цього запрагли, маємо зрозуміти, що абсолютна свобода - це обов'язок, це шлях воїна... Відчуваю себе більш як тисячолітнім! Але це не оті відчуття "вічного жида", ні! Моє многоліття - це довговічність душі, ризи моєї тривкішої сутності. І нудьгувати смішно! Ті, що спекулюють смертю, силкуються пережити інших - вони мертві душею. Змертвілий маразм властивий брудній структурі, а світла - освячує своє існування працею і любов'ю.

Література - це хвороба цивілізації, проза передмість, засилля звуків і знаків, умовність і недолугість людського розуму, виставлена напоказ; зачіпка на зачіпці, орієнтація і дезорієнтація... На місцевості? У часопросторі явного і уявного? НЕ ВСЕ,ЩО ЛЯГАЄ НА ДУШУ, МАЄ ЛЯГТИ НА ПАПІР. Свята душа знає неповторність повторюваного: тішу себе думкою, що творчий акт завжди добродійний. Нікому не заздрю, нікого не суджу, бо чи людина йде шляхом випробувань, а чи спокус - і той шлях стражденний, і той стражденний, але один із них - спасенний. На небо вийшли зорі, і  душа твоя співає... Яка то краса і сила - зоряне безмежжя над тобою, але духовне світло не залежить від розташування зір. Змінюються пори року, ніч і день, надія і безнадія, настрої і думки... ДУХОВНЕ СВІТЛО ЗАВЖДИ З ТОБОЮ!