Подібні хлопці колись прибивали щити на брамі Царгорода. Коні, так ті досі тривожно іржуть, побачивши такого ле­гі­ня. Бо на генетичному рівні пам'ятають, як не меншого опецька митець для намалювання "Трьох богатирів" всадовив на жеребця, а той після сеансу дістав пахову грижу. Скажу чесно: Богдан Щипун-Степа­нівський вивів би з ладу і свою, і ворожу кінноту, доведись йо­му жити у кавалерій­ські часи. Але ниньки в його фігурі не залишилося жодних прикмет билинної чарівності і завзяття. Вага, може, і збереглася, але геройська хвацькість щезла.

Саме така непорадна журба ятрила мою душу, коли спостерігав, як Бодьо вранці пхався у маршрутку. Та колись, бувало, він міг на рахунок "три" запресувати у найменшу душогубку чергу за компенсаційними виплатами в ощадбанку. А тепер...

І знову зринули асоціації з подіями у Царгороді. Щипун, як Байда, міг бути підвішеним за ребро на тамтешньому базарі. Але йому повезло - він зірвався з гака і втік. Правда, без ребер. Одначе це був занадто кривавий варіант, і я обрав гуманніший:

- Ти часом не з турецьких галер?

- Чого б це мене туди носило? - сумно озвався Бодьо.

- Ну, мо', наймитував. Наші трудяги добираються по копійку аж на Канари.

- Та знаєш, я влип у такі тарапати...

І Бодьо зняв облогу маршрутки. Його розповідь може вразити компетентних людей до глибини душі. Саме для них я її повторю

Поїхав він зі старим Андріяном і Юрком з псом Каїном на відкриття качиного полювання. Щаслива днина, хто в цьому розбирається. Дійшли до офтальмологічної здравиці - щоб нашим ворогам очі повилазили! - і надлетів перший крижень. Бодьо вхопив рушницю і елегантно дуплетом зняв його з маршруту. Потім з годину льоту не було, і на пропозицію старого Андріяна змінили диспозицію - переїхали на замшілу галявину. Там, він був переконаний, лежати зручніше. Так то воно так, однак тут все і розпочалося.

При освоєнні мохів з'ясувалося, що пропала рушниця Щипуна-Степанівського. Повернулися на старе місце - може, там забули? Не забули. Мо', випала з машини дорогою? Не випадала. Вирвали з корінням усе моховисько і найближчі чагарі. Даремно. Збаранілий з розпачу і розпуки, Бодьо взявся знімати з машини колеса. Добре, що Юрко з Каїном двома пострілами по зорях повернув схибленого до тями.

Стисло кажучи, повернувся Щипун додому з крижнем, але без рушниці. Добре, хоч Гальки не було на місці - поїхала до тещі гамувати тестя. І Бодьо зміг спокійно написати і занести до міліції заяву, мовляв, трапилося нещастя, рушниця утопла в баговинні. І все було би добре, якби не повернулася дружина (вони повертаються - закон недосконалості світу). Ще з порогу вона ядучим голосом почала:

- Ти казав, що їдеш на полювання. Де ж твої качки? Кажеш, крижня взяв... І де ж ти його взяв? У знайомих забрьох? Говори, Іроде, як звати ту хвойду? Танька, Маруська чи, може, ота банькувата Наталка? Та ти подивись на себе: морда синя, зад у глині...

Галина збиралася затужити, але передумала і навпомацки почала щось витягувати з-за дивана. Наступної миті Бодьо вже точно знав, що саме. Але настільки був спантеличений, що заціпенів. І не зробив жодного спротиву, коли благовірна почала його тіпати по в'язах прикладом. Чому цим тупим і бездушним предметом? А тому, що витягнула з-за дивана пропалу рушницю.

Звідки, чому, як? Ці запитання і досі терзають чисту, вразливу душу Щипуна. Якщо він забув стрільбу вдома, то з якої холери він збив крижня? Є ж два свідки. Андріян ще так-сяк, а Юрко з Каїном не збреше.

А тим часом у їхньому кутку поширились чутки об тім, що Бодьо - звироднілий розпусник і хтивий збоченець, що це колись були мисливці, а нині мужва товчеться в очеретах і лісових нетрях з повіями... А міліція підозрює, що Бодьо хотів створити нелегітимний арсенал для бандитських формувань.

Жах, що люд меле. І все це, повірте, не гуманніше за катування на гаках. І я й досі не жалкую, що, почувши ловецьку сповідь, підняв руку із затиснутим кулаком і гукнув внутрішнім голосом:

- Бодю, не розпачай! Нас не здолає нікчемний світ!