Мабуть, всі львів’яни останнім часом хоч раз мріяли, аби авто, якими заставлений чи не кожен вільний клаптик тротуарів нашого міста, десь зникли. Особливо страждає від автомобільного нашестя історичний центр Львова... Цими вузенькими вуличками і так важко пройти, а тепер все частіше доводиться, йдучи, притискатися до стареньких будинків, аби не зачепити чергову “вдало” припарковану машину.
На щастя, менше ніж за тиждень центральна частина нашого міста
перетвориться на пішохідну зону. Заїжджати на цю територію машинами містяни зможуть тільки оформивши відповідні перепустки. А ось проблема з паркуванням ще більше загостриться. Перед чималою кількістю львів’ян, які мають власний транспортний засіб, і раніше щодня поставала проблема: де ж прилаштувати у центрі свій автомобіль.
Тепер, за тотальної заборони паркування у пішохідній зоні, вона автоматично перетворюється на дилему. Тож “Пошта” вирішила запитати у містян, як її вирішуватимуть і де в такому випадку паркуватимуть свої автомобілі?
Насправді ж таке питання має вирішуватися комплексно, адже, ввівши перепустки для авто, ми не вирішуємо інші проблеми міста, скажімо, неодноразово згадувані сміттєзвалища. Варто визначити пріоритетні для Львова питання, сконцентруватися на них та всією громадою бити в больові точки. Так досягнемо результату.
Взагалі ж громада і місто повинні впливати на водія. У Європі таке самовільне паркування, яке ми бачимо щодня у центрі Львова, обходиться пересічному водію штрафом у розмірі щонайменше 200 євро. Також у більшості європейських міст працює евакуатор, що під час повернення оштрафованого автомобіля власнику забирає ще близько 300 євро. Нам давно пора відкинути закорінену думку про те, що хтось інший все зробить, а я чинитиму, як мені зручно. Усе в наших руках. Як зробимо, так і житимемо!
Зараз у центральній частині хаос. У нас же є пішохідна зона, скажімо, на площі Ринок. Але подивіться: щодня там стоять автомобілі. ДАІ не хоче чи не може із цим нічого зробити. Якщо порядок навести нереально, то логічним є просте рішення – фізично обмежити в’їзд сюди. Але саме фізично, бо, як показує життя, на наших людей жодні заборонні знаки не діють.
Напевно, знайдеться багато невдоволених, та слід на одну шальку терезів поставити свій комфорт, а на іншу – комфорт львів’ян, туристів, зрештою, красу середньовічного міста. Ми вже забули, як воно має виглядати, бо скрізь стоять машини!
Купуючи авто, ти не купуєш в комплекті декілька квадратних метрів львівської бруківки чи тротуару. Як львів’янин, що пересувається містом пішки та на велосипеді, підтримую рішення про пішохідну зону. Як автомобіліст готовий змиритися з тим, що доведеться об’їжджати центр. Добре, що ремонтують найбільш проблемні дороги. Рух ними стане комфортнішим та швидшим. Окрім того, розвивається велоінфраструктура. Пересідаймо на ровери!
Ба більше. Як на мене, у цьому питанні треба бути ще сміливішими і враховувати потреби громади, усіх жителів центру, працівників та відвідувачів пiдприємств, якi розташовані в центральнiй частинi. Тобто для реалізації цієї програми варто використати ще більше вулиць під паркінги, аби всi водії мали вільний доступ до центру міста, але водночас не заставляли своїми автомобілями пішохідну зону Львова.
Із місцем під паркінги ситуація геть погана. У центральній частині Львова немає навіть відповідних великих ділянок, на яких можна було б зробити автомобільну парковку. Єдиний варіант – створювати підземний паркінг.
Стосовно ж ситуації з перепустками, до цього я теж негативно ставлюся. Пригадується минулорічний досвід. Під час Євро-2012 теж мали б видавати перепустки, але тоді цього просто не захотіли робити. Звичайно, як пішоходу ідея вільної від машин зони мені подобається.
Коли мені треба потрапити у центр міста, то з Сихова я їду на власному авто, залишаю його в районі вулиць Княгині Ольги чи Богуна, пересідаю на трамвай і спокійно доїжджаю до центру. Так само у зворотний бік. Не їздити автомобілем до центру мене спонукав один прикрий випадок: я мала одну годину, аби потрапити на виставку у Палац мистецтв. У результаті я 40 хвилин витратила, аби десь припаркувати своє авто, і у мене залишилося лише 15 хвилин, щоб подивитися виставку.
Але, гадаю, значно ефективніше було б боротися з автомобільною “навалою” іншими методами. Наприклад, можна було б перенести за межі історичного центру всі державні установи. У такому випадку кількість людей, які чи не щодня в’їжджають на цю територію автомобілями у власних справах чи на роботу, стала б значно меншою, а значить і машин на тротуарах практично не було б.