- Україна на очах втрачає самобутність і неповторність, - гірко зітхнув, голькнувши пива, кульгавий Зеник і кульбакою перевірив, чи міцна ще рідна земля.

- Це точно - втрачаємо укоханий край, - кивнув слюсар Гайдук і відступив ще на крок від Зеника, аби ціпок наступного разу не натрапив на рідній землі на сторонній предмет. - От взяти хоча б наші дороги. Сором говорити, але дійшло до того, що наймаємо турків, македонців, ще якийсь чужий люд мостити наші шосейки. Бо, бачте, хтось на Заході вважає, що нашими гостинцями до Європи не заїдеш - кардан зламаєш, глушниковий баняк загубиш... Теж мені їздуни! Може, вони, оті пихаті спесивці на паркетах училися кермувати, але ми...

- Настелили асфальту, - продовжив Зеник, - але про те, що у нас буває ожеледиця, дорожнім варягам несила додуматись. Їм добре, а у нас слизота, зупиняємося у ровах і на стовпах. Таке гладеньке шосе зробили, що ні за що колесу зачепитися.

- Добре, що якісь патріоти повкладали на найважчих ділянках "лежачих поліцаїв", - гаряче підтримав Зеника слюсар. - Їдеш, як колись, відчуваєш себе живою людиною: трясе, копає у сідниці, мацаєш стелю лобом... А зараз - суцільна моторошна небезпека. Будь уважним і ще раз уважним.

- Правду кажете, - втрутився рудий вусатий Бодьо, що якраз закінчив зручно встановлювати повну гальбу. Він не чув усього диспуту, позаяк ходив до шинквасу, і прореагував тільки на останні слова. - Якось я купив свіжого липового меду. У метушні на кухні переплутав його з олією і почав смажити курячі яйця. І тут як внюхала ту яєчню Орися! Я замкнувся у шафі, а там, хлопці, повітря хіба на канарку...

- Я теж про повітря і жінку, - зітхнув кульгавий Зеник, - але про зустріч на дорозі, а не посеред баняків на кухні. Давно то було. Сіли ми якось удосвіта з паном Татуськом у перший автобус на Поршну. Там у нас були дачі. Туман, мерзлякувато, сонце з-за смітних баків ніяк не підніметься. А в автобусі тепло. Правда, люду набилося в нього - не знаєш, чий ґудзик розшпилюєш від задухи. Автобус рушив і ривком повернув до мене молодицю. Не бачив її обличчя, бо на голову вища за мене, а в тисняві навіть очі не міг підвести. Та, мабуть, дуже сексуальна була - з такими розкішними грудьми драбаками не бувають.

Зеник зробив суттєву паузу, аби товариство могло уявити справжні принади вітчизняних жінок.

- Спочатку особливо мене тішило, що я так тісно не притулявся навіть у П'ятому парку до коханки. А тут на людях, в автобусі...

- Сподіваюсь, ти порядна людина і не вдався до ґвалту? - глузливо усміхнувся слюсар Гайдук. - Я десь читав, що в мусульманських країнах чоловіки і жінки їздять у різних трамваях.

На Гайдукові знання світу ніхто не звернув належної уваги, бо Зеник ось-ось мав повідомити щось особливе і вже з хвилину тримав піднятим вказівний палець, закликаючи до уваги.

- Не жартуй, Гайдуче, бо йшлося про життя. Її бюст геть оповив моє лице. Не залишилося найменшої щілини, щоб хапнути бодай ковток повітря. Чую: втрачаю свідомість! Зустрівся одним оком з очима Татуська і закочую його, мовляв, хана, рятуй. А він дивиться на мене і каже щасливо, що теж за проїзд не платив.

Не знаю, чи стояв би я оце з вами за гальбою пива, але, на велике щастя, на дорозі виявилася ковбань. Автобус добре струсонуло і молодицю повернуло по осі кудись убік. А якби вже тоді у нас будували дороги турки чи македонці? Вмер би, соромно сказати, у чужих грудях. Хотів перехреститися, але не зміг витягнути руки - вона була запресована в чиїхось штанях.

- Оце і все? - з ноткою розчарування запитав рудий вусатий Бодьо, який так і не "в'їхав" в ідеологічну суть диспуту.

- А ти хотів, щоб я вмер?! - зі злим докором подивився на нього кульгавий Зеник. - А спеціально для тебе скажу: коли доїхали до місця, з автобуса винесли такого за фігурою, як ти. То був чоловік, до котрого повернулася ота сексуальна пані. Робили штучне дихання і відливали бідаку довго.