Особиста неприязнь

"Дуже шкода, що Україна вважала за можливе постачати зброю в зону південноосетинського конфлікту, - сказав Путін під час недавньої розмови з прем'єр-міністром України. - Людина, яка це зробила, дуже помилилася", - багатозначно додав ВВП, маючи на увазі Віктора Ющенка.

Власний кореспондент одного з російських видань, присутній при цій розмові, був таким враженим, що написав: "Це для Владіміра Путіна щось дуже особисте. Це таке, чого не вибачають. Схоже, сам Владімір Путін усі висновки з цього приводу вже зробив і свій особистий вирок у цій справі вже виніс".

Зараз не буду зупинятися на питанні, чи мала право Україна постачати зброю Грузії, взагалі будь-якій країні, незастережній оонівським вето. І не час тут натякати на несумлінну конкуренцію на ринку озброєнь, коли Москві явно шпетить шосте місце Києва у світі. Гадаю, що навіть неексперт з цього питання ладен втямити, що й до чого.

Я сьогодні про те, що особиста неприязнь між лідерами країн все частіше стає причиною непорозумінь і конфліктів. До війни вона, звісно, ще не спричинилася, але якщо брати до уваги тяглість, зокрема, російсько-українського протистояння, то його наслідки вже цілком пропорційні наслідкам локального військового зіткнення.

Мабуть, у свідомості пересічного обивателя сформувався зовсім не реальний образ політика при високій посаді. Він, мовляв, керується не емоціями та власними уподобаннями, а виходить з потреби країни, нації, зрештою, моменту. Але ж ні. Доки на владній верхівці в Києві та Москві перебували постсовєтські динозаври, доти цей усталений образ сяко-тако тримався за ними. Що ми знали про Леоніда Кучму - людину, крім того, що любить гітару? Що ми знали про Боріса Єльцина, окрім притаманної ледь не всім його землякам пристрасті до чарки?

Ющенко ж виставляв своє особисте життя напоказ - дружина, виводок дітей, пасіка, глечики, словом, "трипілля". Його хатні, я б сказав, інтимні уподобання стали темою для анекдотів, злих насмішок, подекуди - поваги. Отже, у ставленні до Ющенка-Президента можна було дозволити собі вияви особистої неприязні, бо він, у принципі, не міг відповісти тим же, наприклад, на адресу свого сусіда, який прочинив кватирку свого "я" лише для лабрадорші.

Новий тип політиків спричинив, власне, й конфлікти і в нашій владній еліті, яку Юрій Луценко принагідно назвав "шведською сім'єю, у якій всі переспали зі всіма". Тепер небезпечно сваритися з політичним опонентом, оскільки той, крім, так би мовити, пристойних аргументів, може застосувати цілком несподівані та брудні, базарну артилерію.

Тому й демонструють на кожному кроці наші діячі особисту неприязнь один до одного, бо не знають, чого чекати від своїх візаві вже через мить