Право на протест
На вашу думку, чи спроможні українці протестами відстояти права та вирішити проблеми?
На вашу думку, чи спроможні українці протестами відстояти права та вирішити проблеми?
|
Андрій Магера, заступник голови Центральної виборчої комісії: |
Ольга Айвазовська, голова Правління Громадської мережі ОПОРА: |
| - Право на мирні збори є конституційним правом громадян. І влада повинна поважати це право. Коли цим правом нехтують, історія знає багато випадків, коли долю країни вирішує народ безпосередньо. | - Мирний протест є досить буденною формою впливу суспільства на владу та її рішення. І в історії незалежної України чимало прикладів успішного захисту власних прав та інтересів шляхом організації мітингів, протестів, рухів з короткотерміновими завданнями. Були і псевдопікети, проплачені мітинги, бутафорські протести. На жаль, останні частково відбили бажання у громадян виходити за межі квартири, щоб висловити свою громадянську позицію, політичні переконання, захистити права. Успіх залежить від двох факторів: справжність виступаючих, їх мотивів та самозбереження влади. Якщо інстинкту такого у останніх немає, то політичні та державні лідери можуть ігнорувати будь-які вияви громадянської непокори чи самовираження, але тоді на зміну мирним зібранням приходять інші. І це лише питання часу. А от в громадянах сумніватись не доводиться. Українці досить терплячі, але інколи політчній толерантності приходить кінець. Єдине, за що вболіваю я, щоб в Україні всі виступи були мирними. |
|
Ольга Герасим'юк, журналіст,
парламентар V-VI скликань: |
Оксана Дащаківська, виконавчий директор Львівської обласної організації Комітету виборців України: |
| - Люди зараз навчилися виходити на мітинги, часто отримуючи за це гроші, й тим самим нівелювавши демократичну традицію висловлювати альтернативну позицію. Виходити - треба, вміти говорити свою правду - треба. Але ще треба робити все, залежне від тебе як громадянина, задля того, щоби те, за що ти стоїш, рутинно працювало й робилося. До мене, наприклад, звернулися люди, які внаслідок сваволі місцевого міліціонера нарешті вийшли на вулицю з вимогами його покарати (вбити, розстріляти тощо). Це сталося після десятиріч його торжества над ними - і вбивство є за ним, і здирництво, і рабське поневолення безправних, а цього разу вже порізав вагітну й вбив її дитину. Питаю - чому мовчали? Відповідь: боялися. - Чому не зверталися, не писали? - А що це дасть? Питаю - а зараз? Відповідь: але ж ви нас захистите?Це ніби й протест. Але лише на одну мить. Люди вийшли зі страху й зі страху принишкнуть. Вони не відстоюють свої права , а хочуть отримати. А не "дадуть" - будуть далі боятися й залякано ненавидіти (тихенько, щоби ніхто не чув), погоджуватися з відсутністю правил, робити так само... Права відстоюють щоденною роботою - і над собою, й над суспільством. Незгода з несправедливістю має бути позицією в щоденному житті, а прагнення утвердити правила й процедури - правилом і щоденною процедурою кожного. |
авство передбачає багато інструментів для вирішення проблем і формування громадського інтересу - від місцевих ініціатив до референдумів. Однак, ми звиклися з думкою, що без протестів ніхто наші права захищати не буде. Протести - це часто стихійна, несистемна форма захисту, але системно працювати над захистом своїх інтересів ми, як громадяни, ще не звикли. Тому, багато українців чекають закликів до протестів, візьмуть у них участь, бо протест - то можливість голосно висловити своє невдоволення з великою кількістю інших людей. Тому відповідь така: так, українці це можуть і будуть це робити. Відкритими залишаються питання: хто кине клич, і хто зуміє конструктивно організувати ці протестні настрої?
|
|
Тарас Лисак, директор-розпорядник театру ім. М. Заньковецької: |
Олександр Бригинець, народний депутат України: |
| - Так. Бо світова практика це доводить. Будь-який спротив - чи проти рішень сільської ради, чи проти загальнонаціональних владних ініціатив, є загрозливим для тих, хто ці рішення приймає. Та й маємо прецедент. Питання в іншому, чи українці зараз готові до цього... І будь-який протест все рівно є технологічно керованим. | - Ми мусимо це робити! Якщо ж хтось думає, що українці не можуть відстояти власні права, він повинен як мінімум спробувати це зробити сам... На жаль, іншого способу, інших громадян, які ЗАМІСТЬ нас відстоюватимуть наші права - немає.... Тому це маємо робити ми!!
|
|
Володимир Іщенко, соціолог, керівник моніторингу протестів, репресій та поступок Центру дослідження суспільства: |
Левко Стек, активіст громадського руху "Дайте пройти": |
| - Безумовно, відстояти протестами свої права можна. В Україні найбільше відбувається соціально-економічних протестів, на яких піднімаються питання невиплати зарплат, екологічні проблеми, інтереси дрібного бізнесу, земельні конфлікти. У минулому році вони склали 43% від усіх протестних подій, що відбулися (Центр дослідження суспільства зафіксував у 2012-ому близько 3630 протестів - "Пошта"). Багато таких протестів мають менше сотні учасників, вони розпорошені, відбуваються без підтримки політичних партій, громадських організації і навіть профспілок. Але це не означає, що вони є неуспішними. На локальному рівні, у протистоянні із місцевою владою або із приватними підприємствами такі протести досягають, принаймні, часткових поступок. Це пов'язано ще із тим, що вони висувають вузькі, конкретні вимоги - наприклад, виплатити зарплату або зупинити незаконну забудову. Вони рідко кидають виклик тим, хто тримає владу. Важливо, що успіх більш iмовірний, якщо протестувальники вдаються до конфронтаційної тактики, переходять до тиску на своїх опонентів - через страйки, перекриття доріг, а не задовольняються виключно пікетами чи мітингами.Приклади успішних протестів є і на національному рівні. Скажімо, після кампанії дрібних підприємців проти Податкового кодексу у 2010-ому році документ трішки покращили. Також вдалося добитися свого студентам, які восени 2010-ого року протестували проти впровадження платних послуг в університетах. Кампанія чорнобильців та афганців восени 2012-ого року теж частково досягла мети - як щодо збереження державних гарантій, так щодо підвищення пенсій пільговиків. Такі перемоги бувають рідше та й загальнонаціональних кампаній у нас було не так багато. З іншого боку такі протести переростають масштаб точкового конфлікту і дають можливість щось змінити на національному рівні. | - Інертність в українському суспільстві залишається дуже високою. Люди чомусь думають, що їхні негаразди за них мають вирішувати інші або, що в наших реаліях ще безглуздіше, прийде "месія" і наведе лад в країні. Більшість переконана: брудний під'їзд - вина ЛКП, погані дороги - вина Укравтодору, чиновницькі побори - недопрацювання правоохоронців, поганий громадський транспорт чи брак паркомісць - упущення непрофесійної місцевої влади. Усе це частково так, але є значна деталь, яку ми не враховуємо - ніхто окрім нас боротись з цим не буде. Пересічний мешканець має усвідомити власну відповідальність за добробут міста. З досвіду акції "Дайте пройти" можу сказати, що потроху свідомість львів'янина трансформується. Він вже готовий вкладати власні сили, час, здібності і навіть гроші для загального блага. Наша самоорганізація росте і, мушу зазначити, чимала заслуга тут соціальних мереж. Утім, мають вони й мінус. Для частки людей злісний коментар у мережі став основним інструментом, як вони вважають, боротьби. Це згубно впливає на розвиток громадянського суспільства, адже "інтернет- воїни" це ті ж маргінали, лише зі сторінкою в Facebook чи "Вконтакті". Попри це, на моє тверде переконання, українці можуть протестним шляхом відстоювати власні права та свободи. Щоправда, це прерогатива молоді, бо хоч Союзу немає вже понад 20 років, зі свідомості він нікуди не зник.
|
|
Ірина Чулівська, активіст громадського руху "Відсіч", журналіст Інституту масової інформації: |
Марко Галаневич, лідер гурту "ДахаБраха": |
| - В Україні зараз дуже великий запас соціальної енергії. Під час останніх опитувань 33% українців відповіли, що готові виходити на протести, а це майже 10 мільйонів дорослого населення. Натомість найбільші мітинги ледь назбирують кілька тисяч учасників. Це означає, що люди в принципі готові на протести, але не готові самі організовуватись, брати ініціативу в свої руки. На жаль, усі чекають протестів, які би хтось очолив, сильний лідер і т.п. Натомість немає й такої сили - громадської чи політичної - яка змогла би взяти на себе відповідальність, і якій би довірились люди. Починати можна з дуже маленьких особистих ініціатив - відмовитися від продукції, виробники яких ігнорують україномовних споживачів; не читати пресу, власники якої використовують її для політичної пропаганди; створити ОСББ у своєму будинку, організувати толоку в парку і так поступово переходити до масштабних акцій прямої дії на захист своїх прав. | - Є багато прикладів, що протести допомагають навіть у нашому суспільстві, є й інші приклади. Вибори, протести, страйки це можливості впливу на владу і варіанти контролю над нею. Протести дають зрозуміти владі, що людям не все одно, що відбувається в країні, їхній компанії чи вулиці.
|
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
