І ця ніжно-срібляста павутинка, що раптово з'явилася вчора на антені мого авто, і ці яскраві, жовто-золоті фарби вздовж бульварів та набережної, і їх відображення, наче  збіль­шена проекція у плесі озера й скляна прозорість са­мо­го плеса, нагадали про неминуче - у Тернополі знову "бабине літо".

А коли, оминаючи корки центральних вулиць, аби швидше потрапити до місця праці на правий берег Серету, вирулюєш на Об'їзну і з горбів за Східним житловим масивом знову відкриваються знайомі краєвиди, то у ці прозорі осінні дні враз ловиш себе на думці - щось не так... І справа навіть не в золотавому, золотаво-смарагдовому обрамленні міських новобудов тут на околицях, що одразу впадають в око, а, мабуть, таки в самих цих  новобудовах, що протягом року обросли свіжими деталями, доповнили краєвид, а деінде і змінили його до невпізнання. Додалося й будинків, і кольорових дахів, і навіть цілих нових кварталів...  І на схід до Байковець, і на південь, вздовж долини Серету, і на захід - поза Петриків, і на північ - до Білої та Гаїв Гречанівських - місто розростається і в ширину, й у висоту.

Прогнози скептиків про депресивний регіон та швидке вичерпування "грошей заробітчан" дивним чином, але не справджуються. Вже у три зміни працює побудований німцями електротехнічний завод, у дві - меблева фабрика "Нова", а відтак, притік сіль­ських жителів, який дещо сповільнився у 90-х, знову отримав стимули... І феномен Тернополя, який, як ніяке інше місто України, був майже вщерть зруйнований під час Другої світової війни радянськими та німецькими військами, потім відбудований, і лише за 20 років (з 70-го по 90-ті роки минулого століття) легко подвоїв своє населення, ще не вичерпав себе? Сприяє цьому і абсолютно вдале місце розташування.

Це оцінив ще Сигізмунд І Старий, коли 1540 року видав краківському каштеляну, великому коронному гетьману Яну Тарновському грамоту на володіння територією з умовою спорудження у цьому найвужчому місці долини Серету, в урочищі Топільче, замку, залишки якого у вигляді не раз перебудованого палацу, збереглися і до сьогодні.

Відтак, "прогалина" між Збаразьким та Теребовлянським замками була закрита, а крім того, захищено найкоротший шлях з Поділля у Галичину, що також пролягав і пролягає саме тут. До речі, Збараж, що за 20 км  на північ, старший за Тернопіль років на триста, а Теребовля, що приблизно на таку ж віддаль на південь - і на всі п'ятсот! І їх сміло можна вважати "мамою" і "татом" Тернополя, який тепер, як і усі діти щодо своїх батьків, часто виглядає невдячним егоїстом. Ну, а у "хрес­ні" чому б не записати По­­­чаїв та Зарваницю?.. Також на північ і південь і також майже на однаковій віддалі від обласного центру - кілометрів за 70.

А при бажанні, якщо помедитувати з циркулем - всі ці точки на мапі створюють майже ідеальні концентричні кола. Чим не центр світу?.. І світ рано чи пізно таки мусить про це дізнатися.

...З роботи, як правило, повертаюся через центр - гуркотливою бруківкою греблі повз парк Топільче, Надставну церкву і далі... Крізь срібні ниті "бабиного літа" й золото кленів, каштанів, лип... А того золота вздовж вулиць і бульварів цієї пори розсипано неміряно.

Тернопіль