Сумно, панове! Літо минуло, сонце скаче небом якимось рикошетом, ніби його копнув хтось із нападників "Карпат". До речі, про гуцулів, що в Карпатах міркують, які то сніги намете цього разу безпробудний лайдак грудень. Вони, дарма що за натурою опришки, першими дуже елегійно виконали: "Проминуло тепле літо, гуцул іншу любить скрито..., душа страждає, звук трембіти лунає..."

 І така журба котиться з тих бескидів. Бо, бачте, минуло тепле літо. Аякже! Одначе є публіка, якій і в такій простій і однозначній природній ситуації не догодиш настроєм, яка все дебатувала б і чіплялася б, як на пленарному засіданні. Ось взяти хоча б мешканців будинку №45 на знаменитій площі Ринок у Львові. Вередують громадяни. Вони радо вітають зміну красної пори року на сльотаву безнадію осені. І не один достойник з мерії не раз линув у солодкі мрії, аби їх усіх з тої сорок п'ятої кам'яниці переселити десь на інший берег Полтви. Бо все у них не так, як належало б бути у міських патріотів.

 Кілька слів про саму площу. За останні пару літ на Ринку перестелили бруківку, але вченим (зауважте, не з будинку № 45) не догодиш. Твердять, що тією Геракловою (за витратами) роботою завдано великої шкоди історичному і географічному середовищу.

 Улітку майдан з усіх боків роїться пивними шатрами. Теж не всім до вподоби. Мовляв, щось там з оплатою зайнятого плацу шухарять. Але до всіх цих суплік райці вже здобули імунітет. І ніхто з них не розкидається нервовими клітинами, які, звісно, не гроші: як позбудешся - не набудеш, хоч сто разів перекладай бруківку чи торгуй пивом.

 Ремствування люду з будинку №45 більше скидаються на жалі немічних, а не наскоки опозиційних цапків. А нині у них свято, бо скінчилось літо, а разом з ним...

 Боже, як гордився сам мер, що вдалось започаткувати вуличну концертну програму "Літо на Ринку"! Ще б пак! Ніби живеш за старою "лінією Керзона".

 Як то виглядає в натурі? А так. Біля кам'яниці №45 у вихідні монтується сцена, обладнана стадіонними підсилювачами звуку. А далі - мікрофони, бубони, маестро, форте, алегро... Ген-гоп, траля-ля. На бруківці, тобто в тутешньому партері, зачудування і шал молодняка, який "на халяву" йорзає ногами. Є і більш статечні програми. Але які б вони не були, на "гальорці", тобто на поверхах будинку, сидять люди із заватованими вухами і пишуть листи: меру, в прокуратуру і ще деінде. Мовляв, дрижать шиби, осипаються стелі і рухаються старі меблі, які спокійно себе поводили під час останніх двох світових війн.

 І даремно пишуть. Тільки дратують патріотів міста. Це ж треба - усе тим скаржникам шкодить, усе їм у кістку! І ніхто їм, як правило, не відповідає. Ну  надішлють інколи назви паперів, на підставі яких відбувається музичне виховання городян. І квит. Як мовиться, панич не відає, чим бідний обідає. Або ще виразніше про що такий контакт: дивляться на тебе, як теля на гасову лампу. І зберігають мовчанку. Бо відомо з іншої народної приказки: дурний як мовчить, то на мудрого схожий.

 Однак часом доводять нарікання і міцного, як криця, чиновника. Приміром, фахівець із санстанції у відпо­відь на наполягання "гальорки" буквально потряс здоровим глуздом: їхня служба не може стати в рівень зі скаржниками, бо, по-перше, концерти - річ хороша, по-друге, заміри децибелів, які нібито руйнують здоров'я мешканців будинку №45 - не безплатний концерт, а коштує 300 гривень, по-третє, річ не в грошах, у вихідні служба не працює, а концерти по буднях не бувають.

 Сумно, панове. І не тільки тому, що "проминуло тепле літо", а й тому, що не музикують у Львові по буднях. А то б ...

 А з іншого боку, "гальорка" радіє - восени літо йде навіть з площі Ринок. Аж до кінця наступної весни.

 Цікаво, чи прийде за цей час щось нове до голови організаторів дозвілля на Ринку.