"Кажуть, що позбувшись зубів, людина здобуває більшу свободу для язика", - Єжи Лєц таки заслуговує на звання майстра не тільки короткої фрази, але й на титул провидця для українських політиків. Насправді нині дисидентами стають ті, хто, перебуваючи у владі й достоту користуючись її преференціями, добряче "дістав по зубах" від конкурентів. Відтак чоловік стає велемовним і радикальним, як, до прикладу, Тягнибок, а що рішучим, - то тільки до порівняння з нинішнім прем'єром.

Наївні експерти, які пророкують черговий поділ країни після дочасних виборів. Країну вже поділено-переділено, вже давно позабивано межеві мітки, давно окреслено зони впливу. Гра маргіналів, які свого часу "позбулися зубів", акурат полягає в застосуванні страшилок і малюванні апокаліптичних сценаріїв. Але ж країна досі якось виживала без них, рідних, а їхні намагання долучитися до процесу, за­броньованого "на трьох", вельми меркантильне, аби не сказати захланне.

Те, що Блок Тимошенко контролює судову гілку влади, - не одкровення нинішнього дня, а жорстка реальність днів минулих. Хто в нас у Верховному суді? Василь Онопенко, заслужений юрист, симпатик "Батьківщини". Але те, що і Президент має своїх людей у "найсправедливішому" - теж не таєм­ниця. Скажіть тепер, чи живе країна за правилами (себто - правом), чи, може, таки "по понятіям"? Я до того, що протистояння, особиста неприязнь і сверблячка зробити "каку" один одному, характерні стосункам двох найзнаковіших українських владних фігур, спричинили справжній поділ держави. А не віртуальні вправи "сєвєродонецкіх сепаратистів" чи божевілля Натахи. Пересічний українець сприймав усі ці бздури за гарну телекартинку, не більше, а ось нині він став заручником реальної боротьби реальних сил.

Питання, чи мають ці сили право брати народ у заручники? В інших обставинах, читай - в іншій країні, вони б давно пасли корів на сільських вигонах, бо тамтешній виборець не вибачає пустопорожніх обіцянок, а тим паче - неприхованого бажання пошити його в дурні.

Актуальну ситуацію годі пояснити радянською спадщиною апатії і правового невігластва. Перші постсовкові роки, коли учорашні комсомолята усілися у крісла "менеджерів" і власників новопосталих фірм, коли за допомогою колишніх впливів та знайомств осідлали хлібні місцини в державних структурах, даються тепер взнаки. І корупція, і "кумівство", і практика полагодження проблем руками "своїх людей" родом саме звідти. А народ і тоді, й тепер - у заручниках. Тоді, - бо мусив якось виживати, тепер - бо живе у вже роздерибаненій країні.