Цього року Німеччина святкує дивний ювілей - 75-річчя з моменту винаходу так званого "народного радіо", німецького відповідника нашого "брехунця". Роль цього радіо у пропагуванні нацизму складно переоцінити. Його вважають чи не наймогутнішою зброєю нацистів, завдяки якій голос Гітлера було чути в кожному домі. Радіоприймачі, які домінували у той момент на ринку, були значно потужніші за народне радіо ("Volk­sempfдn­ger VE 301") і могли ловити хвилі закордонних радіостанцій, відповідно, коштували удвічі дорожче. Тож не дивно, що новий приймач, попри меншу потужність, відразу ж став надзвичайно популярним серед широких народних мас. Його було спеціально розроблено і випущено на ринок у 1933 році. Попри сенсаційно низьку ціну - 76 райхсмарок, це не було аж таке дешеве задоволення, адже його вартість становила приблизно половину середньої місячної платні робітника. Але це не зупинило охочих придбати нове радіо, і вже до завершення берлінської виставки радіоапаратури, на якій презентувався "Volksempfn­ger VE 301", було продано перші 100 000 апаратів. А до травня 1934-го німці купили ще 700 000. Аби забезпечити народ достатньою кількістю приймачів, їх продукували усі німецькі виробники радіоапаратури. Ясна річ, лише арійські, бо мі­ністр економіки спеціальним указом заборонив єврейським фірмам виробляти "Volksempfдnger VE 301" і постачати для них деталі чи продавати готову продукцію.

Таким чином, із 4,2 мільйона зареєстрованих приймачів у 1932-му їхня кількість у 1939 році зросла до 12,5 мільйона. І було вже майже досягнуто задекларовану урядом мету - щоб кожен німецький громадянин мав у домі радіо­приймач.

Але не все було так просто, як ствер­джує нацистська пропаганда. 1934 року газети часто писали про те, що влада переслідує і карає тих продавців радіоапаратури, які наважилися відраджувати своїх клієнтів від купівлі народного радіо, бо вважають якість цього апарата надто низькою. Таким продавцям погрожували високим штрафом і втратою ліцензії.

Згідно зі статистикою, популярність VE-301 лише на початку була високою, потім все частіше покупці почали віддавати перевагу дорожчим приймачам, не в останню чергу задля можливості слухати закордонні радіостанції, багато з яких почали дублювати частину своїх передач ще й німецькою, аби охочі могли відпочити від народного радіо і ґеббельської брехні. Націонал-соціалістичний уряд, як зробив би на його місці кожен тоталітарний режим, відреагував забороною. У 1939-му євреїв змусили від­дати свої приймачі. А для того, щоб ніхто потай не придбав новий, продавці змушені були реєструвати всіх своїх клієнтів.

Від 1 вересня 1939 р. вступив у дію указ про надзвичайні правила прослуховування радіопередач. Відтоді на кожному приймачі висів червоний папірець із написом: "Не забувай: прослуховування закордонних радіостанцій - це злочин проти національної безпеки нашого народу". І незважаючи на те, що за такий злочин було засуджено близько 5000 осіб, деяких навіть страчено, популярність закордонних радіостанцій невпинно зростала, особливо ближче до кінця війни. Та­ким чином, замість популяризувати нацизм, народне радіо виконувало зовсім іншу функцію. Винахід спрацював проти винахідника.

Дуже хочеться вірити, що ця формула універсальна, і незабаром ми також відчуємо на собі її дію. І тоді популяр­ність російськомовного культурного продукту, напханого антиукраїнською пропагандою не менше за ґеббельську маячню, також якимось чином спрацює проти свого винахідника. Або хоча б на користь клієнтів, себто нас.