Чи можуть книги бути небезпечними? Це питання хвилює диктаторів та пильних охоронців моралі ще з часів середньовіччя. Головною темою знаменитого бестселера Умберто Еко "Ім'я рози" стала спроба церкви заборонити читачам доступ до однієї з найважливіших книг античності. А про "шкід­ливість" творів того чи іншого сучасного автора доволі часто чуємо і нині, попри всю архаїчність таких тверджень.

"Mein Kampf" Адольфа Гітлера - чи не найвідоміший приклад такої шкідливої книги. Написаний у 1925 - 1926 рр. твір відверто антисемітський, він пропагує націонал-соціалізм та війну. У Німеччині ця книга досі заборонена. Точніше, забороненою є публікація її нових книжкових накладів. Авторські права на цей текст від 1946 року належать землі Баварії, уряд якої вважає будь-які, навіть науково-критичні публікації опусу, шкідливими для міжнародного статусу Ні­меччини.

Ясна річ, сьогодні зробити недоступним для читання текст, якому 83 роки, неможливо навіть суто технічно. "Mein Kampf" нескладно придбати у німецьких антикварних крамницях, зрозуміло, з-під поли. А можна просто скачати з Інтернету будь-якими сві­товими мовами. За кордоном, у тому числі і в Україні, книга вільно продається. Сучасні видання тексту в оригіналі, публіковані за кордоном, можна замовити в американських інтернет-книгарнях. Хоча на відпо­відних сайтах і вказується задля політкоректності, що офіційно замовлення з Німеччини не приймаються. Але достатньо вказати адресу, наприклад, у Швейцарії і отримати книгу не надто проблематично.

Баварські правовласники забороняють вільний передрук книги у Німеччині, аби не допустити використання тексту з метою пропагування націонал-соціа­лізму. Але саме просвіт­ницька робота науковців, здатних підготувати коментоване видання, могла би запобігти такому пропагуванню. А заборона книги, навпаки, посилює цікавість до неї, і не лише у середовищі неонацистів. Це підтвер­джує факт 13-томного коментованого видання у Ні­меччині документів доби нацизму, куди увійшли промови Гітлера, закони періоду 1925 - 1933 рр. та ін­ші тексти. Це видання було здійснене саме за фі­нансової підтримки уряду землі Баварії. Інтернет-версія цього видання доступна для користування в університетських бібліотеках та інших наукових інституціях. І досі не виявлено фак­тів використання жодного з цих документів з метою пропагування націонал-соціалізму. Ймовірно, не в останню чергу через дорожнечу видання і готовність видавництва переслідувати будь-яку спробу порушення копірайту. Але цей приклад не переконує правовласників змінити свою думку. Баварські чиновники на всі запити, які стосуються цієї теми, дають стереотипну відповідь: "Навіть після того, як авторські права опиняться у вільному доступі, земля Баварія використовуватиме усі доступні законодавчі та політичні методи, аби запобігти новому виданню книги Гітлера". 

Заборонити
чи дозволити?

Така незламна позиція власників авторських прав спонукає істориків час від часу відновлювати дебати довкола цієї теми. Останнім часом цю дискусію було поновлено з ініціативи Нюрнберзького архіву, де зберігаються документи доби націонал-соціалізму. На перший погляд, у такій позиції науковців можна побачити елемент скандальності, але насправді мета науковців суто практична. Адже 1 травня 2015 року, через 70 років після смерті Гітлера, закінчиться строк дії авторських прав, і передрук книги уже не вимагатиме нічиєї згоди.

Аби підготувати до того часу ґрунтовне коментоване видання, німецьким історикам необхідно почати роботу вже зараз. Аби довідатися, наскільки ця тема цікавить сучасних німців, було проведено соціологічне опитування, у якому взяло участь понад 700 осіб. Отримані результати дають доволі однозначну відпо­відь на запитання, чи книга Гітлера повинна бути доступною у німецьких книгарнях:

68% опитаних вважають, що неодмінно повинна бути доступною, 28%  - що повинна бути доступною, але у коментованому виданні, 3% вважають, що книга повинна залишитися забороненою, 1%  - час для публікації ще не настав. Жоден із опитуваних не заявив, що його не цікавить, як саме складеться доля цієї книги.

Померлий минулого року в Берліні драматург Дж. Таборі ще у 1987 році поставив сценічний фарс за мотивами цієї книги. У п'єсі Таборі зустрічаються позбавлений таланту художник Гітлер і продавець Біб­лій Шломо Герцль. Герцль опікується Гітлером, радить йому кинути малювати, стати політиком і навіть дарує назву власного роману "Mein Kampf", а потім стає першою жертвою Гітлера. У квітні почалася екранізація цієї п'єси. Роль Герцля грає відомий німецький актор Ґьотц Ґеорґе. 

Гітлер без голови

У липні в Берліні відкрилася нова філія знаменитого лондонського кабінету воскових фігур Мадам Тюссо. У Європі існує лише три таких філії (Лондон, Амстердам, Берлін), а у світі - вісім. Серед фігур, представлених на виставці з нагоди відкриття, було і воскове зображення Гітлера, яке спричинилося до резонансного скандалу.

У день відкриття виставки 41-річний відвідувач з криками: "Ні - війні!" під­скочив до фігури і відірвав їй голову. При цьому отримав травму один із охоронців. Таким несподіваним виявилося завершення тривалих дебатів щодо того, наскільки коректно виставляти цю фігуру саме у Берліні. Думки розділилися, тож організатори виставки вирішили піти на компроміс і таки виставили фігуру, але заборонили фотографуватися біля неї. Наразі не відомо, чи після такого серйозного пошко­дження експонат повернеться на виставку. Це залежатиме від вартості реставрації, адже виготовлення цієї фігури коштувало понад 200 000 євро.

Але, крім антифашистів, які вбачають у виставлянні воскової фігури Гітлера антигуманний жест щодо загиблих під час Другої світової війни, є і естети, які вважають, що постать фюрера у кабінеті воскових фігур цілком доречна. Серед них і берлінський письменник Рольф Шнайдер, який написав у своєму есеї з нагоди відкриття виставки: "Саме фігури монстрів, злочинців та убивць насамперед надаються до зображення у воску, а не постаті знаменитостей, хоча одні з другими мають багато спільного. Одним із най­більш поширених закидів проти зображень Гітлера є той, що люди можуть відчути до нього недоречне співчуття. Але воскові фігури не викликають співчуття. Віск штивний і холодний, він підкреслює нелюдські риси замість того, аби приховувати їх. Історія культури оточує воскові фігури духом романтики жахів, монстрів і жалюгідності. Усе це личить і Гітлерові. У Мадам Тюссо він на своєму місці".

Підготувала
Наталка Сняданко