Студентські роки – найкращі!

Що вам найбільше запам’яталося зі студентських років?

Сьогодні, 17 листопада, у Львові, як і майже у всьому світі, відзначають Міжнародний день студента. Молодь має чимало різних традицій святкування цього дня. У нашому місті однією із них є одягання мантій на скульптури левів, які охороняють вхід до львівської ратуші. Цього року на виготовлення такого святкового одягу витратили 9 метрів тканини. Звичайно, окрім цікавих звичаїв кожне молоде покоління під час студентського періоду мудрує і над найдивовижнішими витівками.

Сьогодні, у Міжнародний день студента, “Пошта” запитує своїх співрозмовників, що їм найбільше запам’яталося зі студентських років?

Андрій Корнат, депутат Львівської облради, секретар постійної комісії з питань освіти і науки:

Галина Слічна, начальник управління освіти ЛМР:

- Мабуть, найяскравішим спогадом із часів студентства була так звана "маршрутна практика" між першим та другим курсом географічного факультету Львівського університету імені Івана Франка, у якому я навчався. Це був 1991 рік. Для нас дуже великою подією стала можливість побачити майже всю Україну впродовж трьох тижнів. І от я поблизу Бердянська на березі Азовського моря. Підходять два хлопці й російською мовою запитують: "А що це у вас за прапор на автобусі?". Коли я повернувся від моря, то на заході сонця побачив неймовірно жовтий степ і чисте-чисте небо. У мене тоді аж мороз по шкірі пішов. І я сказав цим хлопцям: "Подивіться". І їх також це захопило. Саме це можна назвати яскравим спогадом із студентських років: 1991 рік, усвідомлення того, що ми здобули щось, що повністю можна збагнути лише у глибоко філософський момент. Цей спогад, мабуть, і визначає мій життєвий шлях.

- У мої студентські роки найцікавіше було тоді, коли ми після першого курсу їздили на студентські практики. Пригадую, перший виїзд нас усіх дуже згуртував. Оскільки я навчалася на географічному факультеті, на практику ми часто виїжджали за межі міста, наприклад, у Карпати. Під час практичних занять було дуже цікаво, захоплююче і, я б навіть сказала, романтично.

Олесь Доній, народний депутат України:

Софія Федина, українська співачка, голова Світової федерації українських лемківських об'єднань:

- В університет імені Тараса Шевченка я йшов, маючи кілька цілей: не лише вивчати історію (а на історичний факультет йшов цілеспрямовано), але й долучитися до підпільних структур, борючись за незалежність. Ця мета з'явилась у мене ще в школі.Оскільки підпільних структур в університеті на той момент не виявилося, доводилося створювати все самостійно, разом із однодумцями. Пошук однодумців також тривав довго, тому студентські роки у мене пов'язанні з боротьбою країни і нації за незалежність. Це були часи важкі, але романтичні, натхненні, коли ми буквально готові були йти під танки. Наприклад, 7 листопада 1990 року зупиняли останній радянський військовий парад у Києві. Оголошували голодування... Цей період був дуже яскравим, була боротьба за віру та ідею. То справжня політика, а не та, що є нині.Зазначу, що сучасним студентам необхідно самим вирішувати, що їм потрібно. У їхньому віці я визначався самостійно. Тому я не думаю, що нинішній молоді хтось має пальчиком показувати куди іти. Якщо вони залишаться байдужими, як зараз, значить їх влаштовує життя в сучасній Україні, значить їх влаштовує Янукович і компанія. Якщо молодь це не влаштовує, то вона має захотіти самостійно змінити ситуацію.

- Зі студентських часів мені найбільше запам'яталася участь у Міжнародній академії НАТО у нас, у Львові. Тоді я була студенткою четвертого курсу факультету міжнародних відносин. Я запропонувала своєму декану гостям із закордону представити Україну піснею. Він тоді мені суворо відповів, що дипломати не співають. А наприкінці Академії до мене звернулася керівник служби протоколу на факультеті і попросила, щоб я на завершальному вечорі заспівала українську пісню. Я заспівала "Я піду в далекі гори" Івасюка. І як всі ми здивувалися, коли кілька натівців піднялися й почали співати разом зі мною! Відтоді, якщо мала якісь концерти чи фестивалі, мені на факультеті йшли тільки назустріч.

Ірина Куліш, лікар-епідеміолог Львівської обласної СЕС:

Андрій Капраль, вокаліст гурту "Піккардійська терція":

- Студентські роки - найкращі в моєму житті. Для мене це був перехід у доросле життя. На той час я жила далеко від батьків, у гуртожитку, тому була змушена самостійно готувати їжу, відповідати за свої вчинки тощо.Найбільше мені запам'ятався випадок, коли ми всією групою намагалися втекти з предмету "Гістологія". Викладав його тоді професор, завкафедрою. Щойно ми зняли білі халати, склали сумки і почали виходити з кабінету, як прийшов викладач і всіх повернув в аудиторію. Наступного разу він прийшов вчасно і всіляко давав нам зрозуміти, що те, що ми накоїли, було даремно...

- Моє студентське життя було дуже цікавим. Одними із найяскравіших подій цього періоду можу назвати створення нашої вокальної формації, а також зустріч з дівчиною, яка згодом стала моєю дружиною. Познайомилися ми на концерті й ось уже 15 років живемо разом та виховуємо трьох діточок.Студентські роки, мабуть, у житті кожної людини залишають позитивний настрій і найкращі спогади. Будучи студентом, на багато речей дивишся якось простіше, так би мовити, відповідно до свого віку, а проблеми вирішуєш з певним студентським поривом та безтурботністю. Лише подорослішавши, розумієш, що у тебе є певні обов'язки - ти маєш одружитися та створити сім'ю. Загалом, це період цікавий, різнобарвний і такий, який ніхто й ніколи не забуває.

Ліля Ваврін, співачка:

Остап Панчишин, лідер групи "Патриція" (екс "Кожному своє")

- Не знаю чому, але найбільше запам'яталися моменти, коли ми з друзями разом готувалися до іспитів та заліків. Нас було шестеро, ми завжди домовлялися, у кого сьогодні навчаємося, і писали великі шпаргалки. Хтось із нас (а переважно це була я) брав до рук книжку і вибирав потрібні тези. Ось так ми вчилися, дружньо й весело.

Студентські роки в мене асоціюються з музичним училищем та з групою "Патриція". Дуже теплі і приємні спогади. Найяскрaвіше пам'ятаю, як ми в училищі таємно організовували концерти для друзів, про які не знав ніхто з дирекції та викладачів, тільки студенти. Це концерти при свічках, у підвальному приміщенні, де на той час була наша репетиційна база. Приходило багато людей, це виглядало як якийсь фестиваль, одні студенти змінювали інших. Панувала дуже гарна і дружня атмосфера.

Галина Гузьо, незалежний журналіст:

Zоряна, поп-рок співачка:

- Найемоційніші, а тому й найяскравіші, спогади зі студентських років пов'язані в мене з... революціями. Коли навчалася на факультеті журналістики у Франковому вузі, була активним членом Студентського братства Львівщини. Під час акції "Україна без Кучми" саме студенти акумулювали у собі найпотужніший повстанський дух нації. Ніколи не забуду, як ми збиралися на Львівському вокзалі, їхали дружно потягом до столиці, співаючи пісень, а потім днями ходили по Києву з вигуками "Кучму - геть!" (щоправда, були й інші, менш пристойні вигуки). Нам тоді було по-студентськи весело. І ми, мабуть, не усвідомлювали всієї ваги тих протестів. Це вже потім зрозуміли, що якби не було акцій "Україна без Кучми", не було б за кілька років і Помаранчевої революції.

- Мені є що згадати! Одного разу, коли в нас була лекція і декілька груп сиділи разом, хтось із хлопців поклав замість ганчірки, якою витирають дошку, жіночі трусики. Коли викладач підійшов до дошки і почав щось писати крейдою, а потім витирати цими трусиками, вся аудиторія просто вибухнула сміхом. Викладач, щоправда, не розгубився, якось віджартувався. Але це ще не кінець історії... Через декілька хвилин в аудиторію постукала студентка і запитала, чи є на парі студент, який власне й підклав цю білизну.

Сашко Лірник, бард, казкар:

- Таких спогадів багато. Запам'яталося, як ми вперше вийшли в море на "Тарасі Шевченку". Тоді мав такі яскраві враження, які зберіг й досі. Мене вразило те, наскільки красива Одеса з моря, і я подумав, що її будували спеціально для того, аби милуватися з кораблів.Ще запам'яталося, як ми на березі Північного Льодовитого океану між собою побилися об заклад: хто скупається в Баренцовому морі взимку? Так от, ми напарилися в бані і вискочили надвір. До моря було близько ста метрів. Всі повернулися назад, а я таки побіг... Температура - мінус двадцять з чимось, море замерзло, а біля берега - шуга (каша із льоду, снігу та води).Тож я таки добіг до мети, вскочив у ту шугу, чесно пірнув і побіг назад. Але назад я вже не біг, а реально доповзав. І була думка, що не доберуся до дверей. Але дійшов. Із того часу купання на Йордана для мене - задоволення.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти