Тараса Прохаська читаю рідко, однак майже всі його есе, що з'являються на "Форпості", не минають моєї уваги. Серед них є різні, оскільки то не стільки есе, як, радше, колонки для друкованих видань. А газетна колонка - вона ж завжди плід не натхнення, а настрою. Принаймні вважаю, що так воно і є насправді.

Тарас має свій "терен свободи" в Інтернеті, і оце недавно вирішив написати про ще один схожий терен, яким, на його думку, є "наш кусник Європи". "Її (свободи) тут завжди так не вистачало, що тепер ми добре знаємо, як уникати тиску, як уникати відповідальності". Іноді ця нехіть відповідальності стає нам поперек горла, ми, зазвичай, бачимо її, мов тріску у владному оці, не зауважуючи при цьому колоди у власних зіницях. Але так є, і доволі часто уникнення відповідальності рятує нас у контекстах, які стали б убивчими для мешканців ситої і дисциплінованої системи. Втеча до цілковитої незалежності набуває розмаїтих форм; вона втілюється в небажанні виконувати безглузді циркуляри, її можна іноді трактувати як корупцію - це коли вважаємо, що дешевше й спокійніше "дати на лапу", аніж оббивати пороги невдячних чиновників, рятуватися від руйнівного цинізму, бо він, видається, найїдкіша іржа для людських душ. Ота втеча, зрештою, дає можливість українцеві поміркувати над тим, що відбувається довкола, розважити, як діяти далі. Знаю одного сільського фільозофа, який направду може похвалитися дипломом випускника філософського факультету Київського університету, але вирішив утекти від відповідальності (чи від безвідповідального оточення?) у батьківську хату. І нічого, мислить цілком тверезо, на відміну від учорашніх столичних сусідів...

Але - до Прохаська. "Все, що ми знаємо про світ взагалі, тримається на цьому знанні про наше місце. І всі наші виїзди тільки підтверджують правильність вибору нашого місця існування... В інших краях нам може бути добре, але все ж трохи нудно". Це - також правда, хоч, незважаючи на чужинську нудьгу, навіть заможні заробітчани якогось дива повертаються туди знову. Не завжди приводом для еміграції є гроші... Може, такі просто звикають до усталеності і спокою тамтешнього життя, до "виробленої стилістики" (за Прохаськом). Але жити у місці, де "завжди з'являється щось несподіване, щось позбавлене попередньої домовленості, щось стилістично умовне і ненормативне", як на мене, цікавіше і змістовніше.

Ось тільки вибори вже набридли, годилося б щось свіжіше...