На ньому ніяк не вдається дотиснути

2 - 17 жовтня 1990 року студентська акція громадянської непокори на київській площі Жовтневої революції, яку перейменували на честь цієї події на Майдан Незалежності, неабияк наблизила незалежність України.

"Наші квіти"

Та акція відома як студентське голодування. Та позаяк у ній брали участь не лише студенти, а окрім голодування, в її рамках відбулися ще й грандіозні демонстрації, мітинги та страйки, то справедливішою буде інша її назва - "Революція на граніті".

Тим паче, що, як запевняв політолог Кость Бондаренко, коли б її не було, то ми мали б зараз не незалежну Україну, а "рівноправний Союз братніх народів". А багато хто вважає, що саме та акція дала привід керівництву України зволікати з підписанням нового союзного договору, спонукавши кому­ністів- "яструбів" до путчу, який закінчився проголошенням незалежності нашої країни.

Кость Бондаренко запевняв також: "Насамперед, це була революція свідомості. Народ усві­домив, що, по-перше, режим не такий сильний і монолітний, як може здатися - якщо він відступає перед 17 - 20-річними юнаками, - а по-друге, народ усвідомив, що ВЖЕ МОЖНА. Можна було ставати патріотами і ставати українцями".

Ініціював ту революцію голова Київської філії Української студентської спілки Олесь Доній - улітку 1990-го на святкуванні 500-річчя козацтва в Запоріжжі. Тоді ж його ініціативу оприлюднив на мітингу В'ячеслав Кириленко (згодом - віце-прем'єр).

Раду голодуючих очолили три співголови від Центру, Заходу й Сходу України - відповідно, Доній і лідери  Студентського братства у Львові та філії УСС у Дніпродзержинську Маркіян Іващишин і Олег Барков.

Перший із них згадував: "Най­перше, що рухало нами, - це, звісно, ідея незалежності для своєї країни. Ми були налаштовані на серйозну, довготривалу боротьбу і знали, що може чекати будь-яка небезпека. Першу листівку я написав сам і вніс туди дві вимоги - націоналізація майна Компартії України і ВЛКСМ та перевибори Верховної Ради на багатопартійній основі. Вночі зібралося керівництво... і на наступний день з'явилася третя умова - протест проти підписання нового Союзного договору (що фактично означало б незалежність України - "Пошта"). А потім, через кілька днів, приїхали львів'яни і додали ще два пункти: юнаки-українці мають служити на території України і вимогу відставки глави Ради Міністрів".

Серед голодуючих були представники 24 міст. Зокрема - популярні нині співачки Марія Бурмака, Анжелiка Рудницька та Леся Герасимчук. Студенти, як свідчив один із них - Олег Хавич, "за власні кошти не тільки купували намети та інше спорядження, а й квитки на потяг - тому що в перші дні більшість голодуючих були студентами зі Львова та інших міст Західної України (кияни в масі приєдналися пізніше - проте без них акція ніколи не досягла б успіху)". А знести їхнє наметове містечко міліцією перешкодила президія Київської міськради, дозволивши проводити несанкціоновані заходи на чотирьох центральних площах столиці.

Тоді міліція спробувала  "зачистити" наметове містечко, збрехавши студентам, що у ньому закладено вибухівку. Та коли голодуючі вийшли з наметів для їх "розмінування", то містечко взяли в кільце тисячі добровільних охоронців-киян.

Зупинили й курсантів, які намагалися пройти крізь наметове містечко нібито для супроводу ветеранів до пам'ятника Леніну. У відповідь на обурення одного з них, як свідчив журнал "Україна", "скромно одягнена літня жінка відповіла йому, вказуючи на студентів: "Та ось вони, чоловіче, наші квіти".

Недоперемога...

Натомість у Верховній Раді депутати-комуністи реготали у відповідь на повідомлення про те, що голодуючі вже потрапляють до реанімації. Іващишин згадував: "Був десятий день голодування і не було жодної реакції. Тоді майже половина звернулася з ідеєю про самоспалення".

В останні дні акції студенти захопили два корпуси Київського університету. А через тиждень після початку голодування його учасників підтримали страйки студентів, шахтарів і робітників по всій Україні. Коли ж після заклику лідерів акції до всеукраїнського страйку на підтримку голодуючих відгукнулися залізниця й головні заводи України, а 17 жовтня на вулиці Києва ви­йшло 200 тисяч демонстрантів, то Верховна Рада змушена була ухвалити постанову про від­ставку глави уряду УРСР Масола, приведення Конституції УРСР у відповідність до Декларації про державний суверенітет, відмову від підписання союзного договору та військову службу громадян України тільки на її теренах. Що ж до питання про перевибори до парламенту на багатопартійній основі, то студентів обманули обі­цянкою провести всенародний референдум з питань довіри парламенту депутати не лише від Компартії, а й від так званого демократичного табору.

Та навіть тодішній Голова Верховної Ради Леонід Кравчук згодом визнав: "Якби ми тоді послухали студентів і провели дострокові вибори парламенту, я переконаний, - шлях України був би іншим. Ми б уникнули і ГКЧП, і багато чого іншого, що сьогодні сприймається як залишки комуніс­тичного режиму".