Коли мова точиться довкола того, чим відрізняється європейський спосіб мислення від, скажімо, постсовєтського, до­цільно було б прочитати книгу Лінні Олсон "Збунтовані торі й пан Гітлер". Наразі маємо лише одну згадку про неї у вітчизняних ЗМІ: інтернет-ресурс Західної аналітичної групи передрукував рецензію з часопису "Gazeta Wyborcza".

Так от, коли Велика Британія оголосила війну Гітлерові після його нападу на Польщу, - пише Лінні Олсон, - Лео Емері, один із найстаріших і найшанованіших парламентарів-торі, умовляв британського міністра авіації, щоб королівська авіація (RAF) розбомбила Шварцвальд, де німці мали численні оборонні підприємства. "Чи ви усвідомлюєте, що це приватна влас­ність?" - вигукнув обурений міністр Вуд. У результаті до кінця війни у Польщі, та й ще довго після того RAF бомбардував Німеччину тільки листівками, причому, як каже анекдот, стежачи, щоб скидали їх тільки врозсип, а не, боронь Боже, пачками, бо пачка могла когось убити.

Коли російські війська завзято бомбардували справжніми боєзарядами грузинський порт Поті, вони не надто замислювалися над тим, що нищать приватну власність. Доки і причали цього чорноморського міста є приватною власністю одного з арабських шейхів. Командири, які віддавали наказ про руйнівні атаки, зрештою, не мали б замислюватися над тонкощами світової економічної кон'юнктури. Однак політичне керівництво Росії на чолі з головкомом-президентом мало б враховувати їх. Однак не зробило цього не тільки через імперський синдром у мізках, а й через те, що, крім нього, у головах превалює совкове сприйняття дійсності, з її зневагою до приватності як основоположного постулату демократії.

Зрештою, усе сказане стосується не тільки матеріальної царини. Проблема полягає у тому, що привид ІІІ Інтернаціоналу й досі бродить постсовєт­ським тереном, даючись узнаки щораз рідше, але щораз агресивніше. Дивакувате з відстані півтори тисячі кілометрів трактування історії адептами євразійства, які щораз то гучніше заявляють про себе не тільки на сторінках видань типу "Профиль", але й у кремлівських коридорах, важко ув'язати з риторикою того ж таки Мєдвєдєва про європейські наміри Росії.

Натомість британський дипломат Роберт Купер чудово охарактеризував європейську поставу до цієї проблеми: "Європейська Унія - це вічна історія того, як держави зцілюють свої фобії і дізнаються про те, що їхні міфи є не більше ніж міфами. Британія воювала майже з усіма державами-членами ЄС. Та це залишилося у минулому. Найкращий спосіб впоратися зі своїм минулим - це розповісти про нього правду. Цей спосіб Фройд вважав найліпшим для подолання людських фобій".