Кожен випускник того чи іншого навчального закладу, звісно, мріє про добру роботу, гідну зарплату та стрімку кар’єру. Однак, уже в перші дні після закінчення університету, інституту чи коледжу дівчата та хлопці розуміють, що без досвіду роботи, певних умінь та навичок працедавці їх не чекають.
Знайти перше місце праці завжди було нелегко, навіть у період відносної економічної стабільності. Сьогодні ж, коли без роботи залишаються і працівники із солідним досвідом, більшість випускників вищих навчальних закладів, отримавши диплом, мають неабиякі проблеми з працевлаштуванням!
Ще б пак, новоспеченому фахівцю, звісно, важко конкурувати з досвідченими працівниками. До того ж, більшість абітурієнтів, обираючи майбутню професію, слабо орієнтуються, що відбувається на сучасному ринку праці, недооцінюють або, навпаки, переоцінюють свої можливості…
З іншого боку, найперше наше місце праці закарбовується у пам’яті на все життя, і, зазвичай, саме з першою роботою пов’язані яскраві, смішні та повчальні історії з нашого життя.
Сьогодні “Пошта” запитує читачів, якою була їхня перша робота?
|
Василь Вірастюк, богатир, один із найсильніших людей на планеті: |
Ірина Геращенко, народний депутат України: |
| - На першій моїй офіційній роботі я був тренером із важкої атлетики в спортивному товаристві. Це було в Івано-Франківську відразу після технікуму. Також три роки працював у Львові охоронцем. Там було важко, бо іноді були ненормовані дні, і працював без вихідних. | - У 14 років я трохи підробляла нянею у дитячому садочку - у мене було півставки, тобто отримувала я тоді 35 радянських рублів. Це тривало три місяці: після школи я мчала в садок, роздавала малечі кисіль і пиріжок на полуденок, іноді й горщики мила, одягала їх на прогулянку, потім йшла роботи уроки і на різні гуртки. Але за деякий час мені заборонили працювати через вік, аргументуючи це тим, що мають працювати особи не молодше 16, хоча й не було іншої людини на ту роботу. Отаке в мене було перше робоче місце. |
|
Людмила Шекета, головний лікар міського комунального клінічного пологового будинку №1: |
Анатолій Гриценко, народний депутат, міністр оборони України 2005 - 2007 рр.: |
| - Перша моя робота - це лікар жіночої консультації міської поліклініки № 1. У нас було розподілення в область, але я народила дитину, тому оформлювала відкріплення. Тоді написала заяву на працевлаштування в міське управління, і мені запропонували це місце. У мене якось так склалось, що потрапила на ту професію, яка мені дійсно надзвичайно дорога. Я щиро віддана медицині, і думок змінювати її на щось інше в мене ніколи не виникало. | - Моєю першою офіційною роботою після закінчення військового училища у 1979 р. була посада начальника групи обслуговування авіаційного обладнання в авіаційному полку міста Охтирка, що на Сумщині. Цікаво, що у полку було 120 навчально-бойових літаків Л-39. Цей літак чехословацького виробництва я побачив на власні очі вперше, бо в училищі ми вивчали які завгодно бойові літальні апарати, але ...ні слова про Л-39. Нічого, освоїв і конструкцію, і схеми, і вже за кілька днів був допущений до самостійного обслуговування польотів. |
|
Віктор Балога, міністр надзвичайних ситуацій України: |
Кость Бондаренко, політолог, історик: |
| - Моїм першим місцем праці була Львівська книжкова фабрика "Атлас", що знаходилась, пам'ятаю як сьогодні, на вулиці Зеленій під 20 номером. Там я пропрацював фактично цілий рік, паралельно навчаючись у Львівському торговельно-економічному інституті. Невдовзі після цього отримав диплом товарознавця вищої категорії - у 1984 році - і пішов служити до лав тоді ще радянської армії. | - Якщо говорити про першу роботу, то починаючи з 13 років, влітку працював у радгоспі (село Паланка Уманського району Черкаської області) помічником механіка. А перше офіційне місце роботи - у 1990 році мене прийняли на посаду лаборанта Львівського інституту підвищення кваліфікації вчителів у кабінет історії. |
|
Дмитро Сосновський, головний тренер національної збірної України з боксу: |
Омелян Ощудляк, власний кореспондент каналу "1+1" у Львові: |
| - У мене завжди була одна робота - тренер із боксу. Це перша і остання. Влаштовувався на неї важко, бо у 80-тих роках тренерських місць не було. Знайти у Львові роботу було дуже важко. Львівський інститут фізичної культури, який я закінчив, був популярним, тренерів із боксу також було багато. Я навіть роздумував над тим, щоб виїхати у Полтавську область, в Кременчук до брата. Там в ПТУ знайшли мені роботу тренера. Потім усе раптово змінилось. Я знайшов роботу в Львівському училищі № 33, що на вул. Зеленій. Від того часу кручуся в цій сфері. Ніколи не хотів поміняти ні роботу, ні дружину. Люблю їх обох. | - Моя перша робота була в газеті "Ратуша". В той час там головним редактором був Ігор Гулик, якого я називаю своїм наставником. Я не вмів набирати тексти на комп'ютері, і він набирав їх сам. Сьогодні я ставлю себе на місце головного редактора, який сам набирає чиїсь тексти, і це в мене викликає посмішку... Людина йша на зустріч мені, школяреві, і допомагала усім чим могла. Це моє найяскравіше враження про першу роботу. |
|
Надія Оксенчук, радник міського голови Львова з питань освіти: |
|
| - Моя перша робота - вчитель початкових класів. Це було у 1976 році, тоді на роботу на Волинь мене скерувало педагогічне училище. У коледжі мене залишали на посаду звільненого секретаря комсомолу, але оскільки мене приваблювала романтика, Полісся, квіти і природа, я вирішила поїхати, і працювала протягом двох років.Закінчила Луцький педагогічний інститут, пропрацювала вчителем початкових класів ще у кількох школах. Після народження першої доньки ми з чоловіком-військовослужбовцем поїхали до Німеччини, де, до речі, я також навчала дітей початкових класів. Але оскільки це був Радянський союз - викладала російською мовою. |
