Дякуємо Вам, Борисе Григоровичу!

Завтра на Личаківському цвинтарі поховають “ангела-охоронця” українських музеїв та замків – Бориса Возницького, який загинув у ДТП

Цього тижня держава, і Львівщина передусім, втратила Людину з великої літери – у середу вранці у Золочівському районі в автоаварії трагічно загинув Герой України, директор Львівської галереї мистецтв, хоронитель культурних надбань українського народу Борис Возницький. Трагедія сталася на автодорозі між селами Куровичі та Печенія.

Сьогодні і завтра Львів прощатиметься з достойною особистістю – віддати останню шану можна буде у Палаці Потоцьких. Поховають Бориса Возницького на Личаківському цвинтарі на 67-у полі, де ховають визначних осіб.

86-річний музейний діяч та мистецтвознавець їхав за кермом автомобіля “ВАЗ-2104”. Попередньо з’ясовано, що у селі Печенія Золочівського району у нього стався серцевий напад, від чого він втратив керування та виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з маршруткою. Очевидці ДТП зазначають, що ще до зіткнення з автобусом, водій “ВАЗу” вже був у непритомному стані – лежав на кермі.

Малоговіркий і скромний у повсякденному житті, “ангел-охоронець” українських музеїв та замків з дня у день все своє життя тяжко трудився над збереженням нашої мистецької спадщини. Саме з його ініціативи стародавні замки Галичини – Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький були об’єднані у “Золоту підкову”.

Борис Возницький відкрив світу геніального скульптора Йоана Георга Пінзеля, навіть встиг організувати виставку робіт цього забутого “українського Мікеланджело” в Луврі. На жаль відвідати цю експозицію йому не судилося.

Борисе Григоровичу, ми вдячні Вам за те, що самотужки Ви зробили для української культури більше, ніж численні державні чиновники та й цілі міністерства – без жодної копійки допомоги рятували наші замки, тисячі творів мистецтва. Дякуємо за важку працю над збереженням Бернардинського костьолу у Львові, реставрацією каплиці Боїмів, створенням прекрасної колекції в музеї Олеського замку – всього й не перелічити..

“…Жити треба, поки можеш працювати, а коли не можеш – немає чому жити” та “Моя найбільша мрія – встигнути відновити якомога більше пам’яток, довести до ладу всі наші замки” – саме це було його життєвим кредо.

Він був категоричним противником передачі замків в концесію. “Ми не проти самої схеми концесії, але нехай охочі рятують складні об’єкти, а відреставровані на 80% об’єкти хай належать науковцям та туристам”, – говорив Герой України.

Сьогодні “Пошта” запитує у читачів, за що Україна має бути вдячна Борису Возницькому.

Василь Куйбіда, депутат Львівської облради, екс-міський голова Львова:

Катерина Ющенко, голова наглядової ради міжнародного благодійного фонду "Україна 3000"

- За його подвижницьку працю, за повернення нам нашого минулого, бо ми нація, якій не лише майбутнє невідоме (було і є). Ми не знаємо нашого минулого, яке в нас вкрали. Борис Возницький повертав минуле, а значить - дбав про майбутнє. Степан Нос сказав: "Народ, який не знає минулого, можна порівняти з інвалідом на колясці. Таку людину можна пересунути в будь-якому напрямку". Він відновлював наше минуле, і таким чином показував нам напрямок, куди нам рухатися вперед. Україна, Львівщина і весь цивілізований світ має дякувати цій людині за величезну і самовіддану працю!

- Для нашої родини - це жахлива втрата. Ось тільки вчора ввечері (вівторок) я спілкувалася з куратором із Лувру про Бориса Григоровича, про майбутню виставку Пінзеля у Луврі. Говорили про його подвижницьку роботу, непересічні, цікаві та гарні проекти. Про його енергію, безкомпромісність, самопожертву, бездоганний мистецький смак. І ось, рано я отримала цю гірку звістку...Він для нас був другом, взірцем науковця та музейника, справжнім Героєм, Людиною з великої букви, ерудитом, щирим патріотом, безмежно закоханим у історію та мистецтво України! Він, як ніхто, багато зробив для того, щоб світ пізнав Україну та її мистецтво! Людина, яка подарувала шедеврам нове духовне життя, а фактично - безсмертя, сама стає безсмертною у віках. Наша родина схиляє голову у журбі. Світла пам'ять Вам, дорогий Борисе Григоровичу, та щира подяка за ту важку, але гідну ношу, яку Ви пронесли крізь Ваше життя.

Петро Писарчук, народний депутат України:

Маркіян Іващишин, директор мистецького об'єднання "Дзиґа":

- Я думаю, що Бог не дав нам стільки таланту і розуму, щоб зрозуміти і оцінити цього чоловіка, бо для цього потрібен час, можливо це в повній мірі виповнять наші наступники. Дуже важко знайти потрібні слова, щоб висловити те, чого вартує цей чоловік, але можу сказати одне - такі люди народжуються і приходять у цей світ дуже рідко. Слава Богу, що він дав Галичині Бориса Григоровича Возницького, який ніколи не нарікав на обставини, ніколи не говорив, що йому якась влада заважає, а тяжко працював. Я навіть не говорю про ті замки, яких, напевно, і не було б. Вартує лише поїхати в одне Олеське фондосховище і подивитись на ці безцінні речі, оцінені мистецтвознавцями у 19 млрд. євро, які він зібрав за роки свого життя. А робив він усе і в радянські часи, абсолютно безкорисно. Бог явив нам приклад, як треба любити Україну і, яку треба мати прихильність до неї, але ми є сліпі. Для Батьківщини можна зробити дуже багато, і це не вимірюється ні словами, ні грошима, бо це є такі речі, які вижили завдяки вірі та ентузіазму, який запалював Борис Григорович, що дозволило нам пишатися своєю історією. І таких речей є дуже багато на його шляху. Нехай із Богом спочиває, вічна йому пам'ять.

- Словесно виразити подяку Борису Григоровичу за усе, що він зробив для українського народу дуже складно. Вважаю його сподвижником української культури. Цій людині якимось дивом вдавалось, як у тяжкі радянські часи, так й за фактичного безгрошів'я і відсутності належної уваги за незалежної України, зберегти в цілісності нашу унікальну культурну спадщину - тисячі творів мистецтва, стародавні замки "Золотої підкови".

Ярослав Грицак, історик:

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету. правозахисник:

- Україна має бути вдячна Борису Возницькому передусім за збереження самої України. Ось це головне.

- Цей чоловік самовіддано повертав народові ті пам'ятки, які були запаскуджені комуністичним режимом. Він робив усе можливе й неможливе для того, аби якось їх повернути до життя, дати нове життя! Це такий реалізований патріотизм, втілений у добрих справах. Ми йому будемо довіку вдячні. Хай із Богом спочиває.

Жером Ваннепен, директор Французького Альянсу у Львові, представник Посольства Франції у Львові:

О. Севастьян Дмитрух, настоятель храму блаженного Климентія Шептицького:

- Ми надзвичайно засмучені через несподівану смерть Бориса Возницького. Місто Львів втратило елегантного громадянина, сильного та незамінного у охороні мистецтва в Україні. Ми цінуємо його незліченну важливу працю, шануємо його роботу по збереженню творів великого скульптора Пінзеля та його бажання показати їх в Луврі. Я розчулений з того, що пана Бориса не буде на відкритті виставки в Парижі. Висловлюємо наші щирі співчуття його працівникам, близьким та сім'ї.

- Насамперед усі ми маємо бути вдячними світлої пам'яті Борису Возницькому за його самовіддане служіння збереженню пам'яток сакрального, народного мистецтва. Він їздив, розшукував, рятував від знищення ікони, речі сакрального вжитку, іконостаси і навіть цілі церкви. Завдяки йому Підгорецький та Золочівський знайшли своє нове життя і нове призначення - вони стали скарбницями нашого мистецького спадку, як і Олеський замок.Сьогодні неможливо порахувати, скільки пам'яток мистецтва він врятув від знищення, очевидно, це величезні обсяги, як за кількістю, так і за значимістю. Досить сказати, що саме завдяки йому ми, як і весь світ, сьогодні захоплюємося творами Пінзеля, які він буквально витягнув із болота. Служінню мистецтву він присвятив усе своє життя.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти