Чи може уряд Буша-невдахи - стомлений від постійної критики через Ірак і який постійно поглядає у бік виходу - дати раду з росій­ськими танками, які зараз здійснюють контроль над по­ділом Республіки Грузія, прийняти виклик, який Росія вирішила кинути вільному світові?

Аби зрозуміти природу цієї проблеми, подумайте над тим, що відстань між Багдадом і Тбілісі - всього-на-всього 578 миль, що значно менше, ніж відстань між Нью-Йорком та Чикаго. Ірак і Грузія, що мають демократичні уряди, затиснуті між Іраном та Росією - двома найбільш авторитарними державами світу. Росія спів­працювала з Іраном, аби посилити його ядерну програму та його збройні сили. Вона також постійно постачає зброєю лідера Венесуели Гуґо Чавеса.

Вторгнення Росії в Грузію сталося рівно через місяць після того, як Іран протестував свій "Шахаб ІІІ" - проміжну балістичну ракету, щоб залякати Ізраїль та Ірак, а два тижні потому пан Гуґо Чавес прибув до Москви, аби формалізувати "Cтратегічний союз" із прем'єр-міністром Владіміром Путіним та президентом Дмітрієм Мєдвєдєвим. Тим не менше, дії Ірану є найголовнішою загрозою миру в Іраку - в той час як з іншого боку світу є численні свідчення про зв'язок пана Чавеса із терористичною групою  FARC (Fuerzas Ar­madas Revolucionarias de Co­lombia - Ejйrcito del Puebl) (Revolutionary Armed Forces of Colombia - People's Army) - Революційні збройні сили Колумбії - Армія народу), яка загрожує сусідній Колумбії.

Збіг? Ірак, Грузія і Колумбія - поля бою у новому різновиді міжнародного конфлікту, який визначить наше геополітичне майбутнє. Цей конфлікт створюється США та Заходом проти багатих на нафту диктатур, які співпрацюють для того, аби відсунути  ліберальні тенденції глобалізації. Однією з головних цілей є повалення та знищення сусідніх, прозахідних демократичних держав.

Терміном "вісь" останніми роками зловживають. І зловживають у контекстах, які вводять в оману. Проте Росія, Іран та Венесуела діють дуже схоже на те, як діяли у 1930-х рр. Японія, Італія та Німеччина, коли кожен використовував агресивні дії один одного у своїх інтересах, аби розширити власну регіональну владу за рахунок ліберальної демократії, і в результаті - скерувати світ у напрямку війни.

Шахова дошка традиційної конкурентоспроможної геополітики повернулася з подвоєною силою. Росія - головне джерело для програми ядерного озброєння Іраку так само, як і головна перешкода міжнародним санкціям. Поміж тим пан Путін та мулли Тегерана прагнуть отримати доступ до головного джерела кам'яної енергії від західного кінця Перської затоки до Кас­пійського моря. Третій гравець у цій новій осі, президент Венесуели Гуґо Чавес, сподівається дістати  монополію на нафту і природний газ над природними ресурсами таких сусідів, як Болівія та Еквадор, які налаштовані "за" Чавеса.

Всі три диктатури - це потік готівки завдяки цінам на нафту, які пос­тійно зростають; всі троє "схиблені" на регіональному пануванні. Всі троє відкрито вітають модель правління, яка є авторитарною та монолітною на противагу плюралізму ринково орієнтованих економік та представницької демократії Заходу. Ці три системи економік ґрунтувались на капіталізмі, схожому на стиль мафії. Всі три звинувачують імперіалізм США й, очевидно, сподіваються, що вибори 2008 року допоможуть у підтримці їхніх геопо­літичних планів.

Усі троє бачать себе союзниками. З 2004 року пан Чавес суттєво зміцнив стратегічні та економічні зв'язки з Тегераном. Минулого року він об'єднався разом із президентом Ірану Махмудом Ахмаддінеджадом для того, аби примусити ОПЕК зменшити ціни на виробництво нафти. Крім того, його "Allianz Estrategica" ("Стратегічний союз") з паном Путіним - пан Чавес був єдиним міжнародним лідером, який публічно схвалив вторгнення Росії в Грузію.

І насамкінець. Всі троє членів цієї осі розглядають появу проамерикан­ських, західноорієнтованих уря­дів на кордонах з ними  як смертельну загрозу і налаштовані захищатися. У випадку з Росією це означає пряме війсь­кове вторгнення у Грузію. Іран використовував свої терористичні повноваження, аби посіяти хаос в Іраку, Лівані та на палестинських територіях. Пан Чавес веде війну проти Колумбії через терористів  FARC.

Що можуть зробити США і новий президент? Незважаючи на ядерний арсенал Росії, жодна з цих країн не становить такої загрози, яку можна було б порівняти з холодною війною Радянського Союзу, або навіть з державами осі 1930-х. З усім їхнім блефом і злістю Росія, Іран і Венесуела мають доволі незначне становище у світі; з усім їхнім забезпеченням нафтою їхні системи економіки є слабими і непостійними.

Широка стратегія призначених економічних санкцій і багатосторонньої дипломатії, яка підтримується військовою владою США, разом із рішучим зусиллям знизити ціни на нафту, розширюючи поставки і зміцнюючи долар, може внести трохи здорового реалізму до стратегії цієї нової осі і примусити їх зрозуміти, наскільки обмеженим і нестійким насправді є їхнє джерело грошей і влади.

Проте найважливішою стратегією саме зараз є забезпечення життєво важливих нових флангів демократії - Іраку, Грузії та Колумбії. США, зміцняючись і посилюючись, замість того, щоб залишити усі три уряди, дадуть сигнал, що свобода, а не тиранія, є хвилею глобалізаційного майбутнього.

Артур Герман
The Wall Street Journal.

Переклад з англійської
Вікторії  Романчук