Нарешті після зимових холодів заблищало сонечко, і у вихідні збільшилася кількість машин на дорогах і людей у маршрутках, що їдуть за місто. На ринках активніше почали купувати насіння та добрива.
Тим часом, за даними Центру ім. Разумкова, понад 18% українців мають ділянку сільськогосподарського призначення, 16,3% – мають присадибну, а 8,3% – дачну ділянку.
Традиційно українці використовують для городньо-дачних робіт травневі свята. Цьогоріч, якщо ваше керівництво не проти і ви не працюєте у Пенсійному фонді, “Укрпошті”, Держказначействі і банківських установах, то матимете вихідні 30 квітня, 1 і 2 травня, а також 9 травня.
Очільник українського уряду впродовж останнього року неодноразово закликав взяти до рук лопати, проте не прем’єрські заклики, а насамперед бажання поспілкуватися з природою, відновитися духовно, виростити щось красиве чи поживне своїми руками, бути певним, що споживаємо екологічно чисту продукцію спонукає українців витрачати свій час та сили на грядки й клумби, садки і парники.
Сьогодні “Пошта” запитує читачів: дача та город, на їхню думку, – це ментальна особливість чи життєва необхідність українців?
Микола Миркевич, президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України: |
Олег Ущенко, кіносценарист: |
- Людина, яка здобула освіту, повинна працювати на себе і сплачувати державі податок. Як кажуть - одна рука працює на себе, а друга - на державу. Сьогодні людина, яка має присадибну ділянку і проводить на ній увесь свій час, має вигоду лише в тому, що не вмирає з голоду. А держава від того не має нічого: податки така людина не платить, прибутку не сплачує. Причина в тому, що можливості використовуються не раціонально. Можна ж вирощувати великі обсяги товарів - треба тільки допомогти такій людині організувати роботу, наприклад, через кооперацію. Тоді й буде результат - і для себе, і для держави. | - На жаль, є чимало таких, для кого то є не просто життєва необхідність, а єдина реальна можливість викарабкатися. Для інших - дуже давня форма усамітнитися і відпочити від міського гамору. Римський імператор Діоклетіан відмовився від влади, поїхав за місто і вирощував капусту. Якось до нього прийшли післанці з проханням повернутися, наговорили йому різного, він вислухав, а потім каже: "Якби ви знали, яку я виростив капусту?!" Рослини та дерева - прекрасні друзі. Мовчазні, завжди вдячні за будь-яку допомогу. Піклування про них перетворюється на своєрідну форму самовираження. Українці пов'язані із землею віддавна. Бо вона у нас добра, дає багаті врожаї і на ній хочеться працювати. |
Любомира Бурка, редактор радіо "Воскресіння": |
Наталя Лех, літературний редактор: |
- Для мене особисто - ментальна особливість. Маю дачу, на яку із задоволенням їжджу на вихідні. Це можливість подихати свіжим повітрям, змінити вид діяльності із розумової на фізичну, дати можливість перепочити мозку; помилуватися природою, спостерігати за ростом рослинності, до вирощування якої причетна, а також мати сатисфакцію від того, що споживаєш екологічно чисті овочі й фрукти. Цікавлюсь новинками садівництва та городництва, прихильниця екологічно чистого обробітку землі без будь-яких хімікатів. Люблю експериментувати. Мабуть, це голос предків-хліборобів, які любили свою землю і дбали про неї. Можливо, ця інформація закладена десь на генному рівні, бо іноді із підсвідомості виринають ідеї, про які ніде не читала. Загалом думаю, що автохтонними українцями керує власне любов до землі, яку доглядали від прадіда. Цим реалізовується Боже покликання кожної людини - бути відповідальним господарем на своїй землі, творити красу. | - Як на мене, то тут не може бути чіткої відповіді, адже для декого, через економічну ситуацію, це спосіб, якщо не прохарчувати сім'ю, то принаймні на чомусь зекономити. А для когось - це улюблене заняття, спосіб поєднати приємне з корисним. Ментальність також відіграє свою роль, адже українці споконвіку обробляли землю, і ця любов та тяга до землі передається. У будь-якому випадку людина має любити цю справу, щоб нею займатися. |
Олеся Саноцька, директор Львівської міської громадської організації "Спільнота взаємодопомоги "Оселя": |
Богдана Дробина, бухгалтер: |
- Можливо, й один варіант, і другий. Люди звикли відпочивати працюючи. А з іншого боку - це можливість мати гарантовано добрі продукти. Українці є землеробами і вже звикли до того, мені так здається. Наприклад, моя бабуся берегла город, навіть коли не могла за ним доглядати. Для неї було важливо, що вона має своє, вирощене. Це, напевно, частково ментальність, частково необхідність. | - Праця на городі - це насамперед задоволення, можливість відпочити від усіх інших клопотів, зарядитися енергією землі, надихатися свіжим повітрям, відчути радість, коли зацвітає ще одна квітка, коли бачиш, як воно все росте. Я не вважаю, що це вже настільки життєва необхідність - адже город не дешеве задоволення. Щоб зібрати добрий урожай, треба немало вкласти: удобрити ґрунт, виорати, придбати насіння, а якщо город неблизько, то ще й на дорогу витратити значні кошти, тож економічна вигода невелика. Єдине - знаєш, що саме ти їси, наскільки екологічно чистою є городина на твоєму столі.Проте затрачені кошти і час будуть марними, якщо не вкласти у свою працю душі, не робити усе з любов'ю та задоволенням! |
Олег Савчук, студент Вищої школи інформатики й управління у Жешуві (Польща): |
Зеновія Бегей, домогосподарка: |
- Гадаю, це те, чого в українців ніколи не забрати. Це - частина нашого життя, обробляти землю - у нас у крові. Адже ми - орачі. І, напевно, через таке походження у старості кожен буде цим керуватися. Це життєва необхідність нашої ментальності! |
- Я дістаю велике задоволення, коли в мене на городі цвітуть квіти. Я багато купую та замовляю насіння квітів та з нетерпінням чекаю, коли вони виростуть. Город - це швидше необхідність, бо у мене мала дитина і знаю, чим її годую. Це для мене дуже важливо, адже знаю, що у моїй городині немає жодних хімікатів. |