Уже кілька вітчизняних аналітиків відверто говорять про сумнівну легітимність чи не всіх інституцій української влади. Це - не перебільшення і не іронічний вибрик. Це - закономірний вислід боротьби з державністю, яку послідовно і з подиву гідною затятістю провадять ті, кому акурат доручено цю державність оберігати.

У розпал реалізації політичної реформи, яку під прикриттям виконання передвиборних програм втілюють у життя фігуранти "неофіційної" коаліції, стратеги партійних штабів уже роз­глядають можливості її пишного похорону у випадку, коли та чи інша лідерська персона обійме президентську посаду. Тобто, виглядає, що жоден з нинішніх зазіхачів на найвище посадове крісло (і чинний Гарант також) не переймається далекими перспективами парламентсько-президентської республіки, а уживає її механізми лише для здобуття хвилевих цілей і преференцій. Відтак, що Тимошенко, що Янукович, що інший (наразі не відомий) обранець захищатиме власні повноваження так, як це робить нині Ющенко і його команда з Банкової. І кожен прем'єр змушений буде боронити свої вотчини, зазіхаючи на терен глави держави, не відрізняючись за активністю від нинішньої керівнички уряду.

Іншими словами, Україна з 2004-го поволі уповзла у смугу сумнівної легітимності владних структур, і за цих умов кожен жест президента, прем'єра, міністра чи урядника місцевого рівня може бути оскаржений у будь-якому найвіддаленішому суді з виграшною перспективою. Мені видається, що цей контекст цілком укладається в історичну алюзію часів УНР, коли найпатріотичніші прихильники незалежності послідовно руйнували її, уважаючи, що лише їхня схема побудови цього суверенітету має право на існування, а для втілення своїх ідей вважали за потрібне повалити чинний режим.

Усвідомлення власної самодостатності - риса, без сумніву, позитивна. Але її мало, коли йдеться про демократичний устрій і про співжиття на владному Олімпі. Амбіції лідерів тут мали б обмежуватися системою рівноваг і стримувань, а волюнтаризм трактувати за порушення правил гри. Те, що прем'єр і президент давно вийшли за межі фолу (тобто правового поля) - цілком очевидно навіть для невігласа, але те, як вони пояснюють такі офсайти - у їхній демагогії не розбереться навіть найфаховіший правник.

Утім, гадаю, не варто цілком втрачати орієнтири. Що-що, а ось інстинкт самозбереження наші політики ще не втратили до решти. Тому, сподіваюся, коли перед їхніми ясними очима забовваніє цілком реальна загроза, вони зможуть порозумітися. Інша річ, як житимемо ми у "царстві" їхнього порозуміння.