Життя – як театр, театр – як життя…

На вашу думку, чи популярні нині театри?

Сьогодні, 27 березня, – Міжнародний день театру. Згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася у Єгипті. В Україні ж театральне мистецтво бере початок із глибокої давнини, спершу воно проявлялося у народних іграх, танцях, піснях та обрядах. 

Театр завжди мав надзвичайно важливе етичне та художнє значення, сприяв формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору. Чи слухаємо ми оперу, чи насолоджуємося майстерністю і якісною грою акторів – завжди відчуваємо піднесено-особливу атмосферу. День театру – свято не лише режисерів, акторів чи сценаристів, але й мільйонів глядачів.

Відтак, з нагоди Міжнародного дня театру, сьогодні у театрі ім. М. Заньковецької, о 18.00, відбудеться уже традиційне вручення “Капустяного Оскара”. Особливість цієї нагороди в тому, що її присуджують за заслуги перед львів’янами та внесок у розвиток театральної справи. Організатори обіцяють, що ця подія запам’ятається усім – червона доріжка, дрес-код, оскарівські статуетки та… качани капусти. 

“Глядач може бути певен: упродовж святкового вечора отримає шалене задоволення, море позитиву та драйву, яких вистачить йому на цілий рік”, – розповіла “Пошті” Олеся Галканова, прес-секретар театру ім. М. Заньковецької. 

До слова, кожен глядач у залі матиме змогу не лише побачити феєричне шоу за участю улюблених артистів, але й безпосередньо долучитися до вибору переможця у головній номінації – “Найкраща вистава”.  

Принагідно “Пошта” щиро вітає театральних діячів та усіх, хто причетний до цієї прекрасної професії, з побажаннями натхнення, втілення творчих задумів для плідної та успішної роботи, а також незмінних глядацьких симпатій!

Сьогодні ж “Пошта” запитує у читачів, чи популярні нині, на їхню думку, театри?

Андрій Мацяк, генеральний директор театру ім. М. Заньковецької:

Ярослав Федоришин, художній керівник, директор Львівського академічного театру "Воскресіння":

- Не знаю як щодо інших театрів, але наш однозначно є популярним. У стінах театру ім. М. Заньковецької люди знаходять прихисток від складних економічної та психологічної ситуацій. Із кожним днем деморалізація суспільства є дедалі більшою, і люди прагнуть бодай на 2-3 години втекти від щоденних проблем, знайти відповіді на потрібні питання чи навіть свідомо побувати у полоні ілюзій. Незважаючи на демократичні ціни у театрах, зокрема нашому, людям й далі нелегко купувати квитки, щоб ходити до театру цілими сім'ями.Ми, своєю чергою, робимо усе для того, щоб максимально полегшити доступ до театру. Театр - це моя робота, тому дивлюся усі вистави без винятку. Не можу дозволити собі щось любити більше, а щось навпаки - менше. Але що стосується інших театрів, то віддаю перевагу інтелектуальним постановкам. У мене є три улюблені вистави, дві з яких одного автора - Шекспіра. Це "Річард III", яку в 70-х роках ставив театр ім. М. Заньковецької, та однойменна вистава у виконанні Тбіліського театру ім. Шота Руставелі у 80-х. А третя - "Безталанна" Карпенка-Карого, що була дебютною постановкою Федора Стригуна у нашому театрі. Для мене ці вистави є справжніми проривами у галузі театрального мистецтва.  - Зацікавленість театром завжди була, є і залишається. Просто у театрах як Львова, так і України зараз немає якихось цікавих художніх подій. У людей є велике бажання ходити в театри, це помітно від того, як ходять у наш театр.Серед улюблених театрів та режисерів - однозначно свій театр я люблю найбільше. Щодо улюблених режисерів, то у мене є кілька, шкода, що вони не українські. Я дуже люблю литовські театри, мені подобається Еймунтас Някрошус, який створив свій театр "Мена Фортас", та Рімас Тумінас, який є художнім керівником Державного академічного театру ім. Є. Вахтангова.

Мирослава Топілко, менеджер із підбору персоналу: 

Андріана Стахів, прес-секретар Мистецької майстерні "Драбина":

- Тема театрів є дуже цікавою, адже це і певна мода, і певна культура. Як на мене, вони актуальні і, зокрема у Львові, навіть набувають нового дихання. Багато сучасної активної молоді відвідує їх, цікавиться прем'єрами, ділиться інформацією про новинки й активно обговорює між собою.У Львові ситуація є значно кращою, ніж у цілому в Україні, хоча і у нашому місті зали не завжди повні.Також варто відзначити велику роботу театрів щодо популяризації їх діяльності, це і театралізовані дійства на вулицях, і конкурс "Золотий лев". - Якщо йдеться про львівські театри, то все ж таки це - театр ім. Леся Курбаса. Він має свій стиль, особливий шарм, багато експериментує - одну виставу можна переглядати кілька разів, і щоразу вона інша. Моя улюблена -  "Чекаючи на Ґодо". А питання популярності для театру, як на мене, досить відносне. Він має свого глядача, свої події, як-от фестивалі, театральні конкурси, яким вдається зібрати публіку і запропонувати їй щось нове. А ще я б про драматургів згадала, це ж невід'ємна складова театру! В Україні є справді талановиті автори, тільки от відомі вони більше за кордоном, ніж у нас. Хоча цілком можна було б ставити їх в Україні, і постановки мали б успіх. Також багато цікавих сучасних європейських драматургів, серед них польських, англійських, німецьких, чеських etc. Є де розвернутися, аби театр популяризувати завдяки новим постановкам.

Ілько Лемко, львовознавець:

Оксана Муха, дизайнер:

- Я не театрал і, судячи зі себе, доходжу висновку, що театри у Львові не є  популярні. Останнього разу був у театрі кілька років тому, тому, на жаль, не зовсім розуміюся на цьому питанні. Останнього разу був у Театрі юного глядача на виставі Альбіни  Сотникової "Целофан". Мої друзі також не дуже цікавляться театрами. Різним людям подобаються різні жанри мистецтва. У дитинстві батько колись водив мене у театр на оперу, але  потім мені це стало мало цікаво. Не дивлюся також зовсім кіно, останнього разу дивився фільм сім років тому.  - У театр я ходжу час від часу. Найбільше мені подобається опера, а ще оперета. Щодо улюбленої вистави, то важко сказати, їх багато. Одна з них, яку ставлять кілька років поспіль у театрі ім. М. Заньковецької, це "Ісус, Син Бога живого", а от моїй доньці дуже сподобалась нещодавня вистава "Гамлет у гострому соусі". Порожнім театр я не бачила ніколи, можливо, ходжу тільки на аншлагові події, але здебільшого помічаю одні й ті ж обличчя. Дуже добре, що в театрі завжди є відвідувачі - це свідчить про те, що суспільство не хлібом єдиним харчується...На мою думку, така праця повинна набагато більше коштувати, в нас це є великою проблемою. Театральне мистецтво - це обличчя країни. Преса повинна починатися не з того, що відбувається у політиці, а з того, що показують сьогодні в театрі. Це було б дуже добре. 

Олег Пінчук, скульптор:

- Театр є популярним, але частково, адже розрахований не на усіх, а на інтелектуальну публіку. Більшість людей відвідує концерти сучасних виконавців, кавеенників тощо. Востаннє я у театрі був три дні тому, відвідав Цюрихський оперний театр. А минулого місяця ходив до Київського театру ім. Т. Шевченка. Останнім часом, на жаль, не вдається відвідувати театр так часто, як би цього хотілося. Хоча, коли навчався у художньому інституті, був знайомий із багатьма акторами молодіжного театру і відвідував чи не всі вистави, які тоді ставили. Навіть був закоханий в одну львівську актрису... Однак я не є великим фанатом театру, мені більше до вподоби відвідувати концерти українських колективів, зокрема хору ім. Г. Верьовки та ансамблю танцю ім. П. Вірського. Оскільки я є динамічною людиною, то танці мені дещо ближчі. А взагалі театр - це велика насолода, свого роду делікатес, який не можна вживати надто часто.

 


коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4356 / 1.66MB / SQL:{query_count}