Чоловічий день чи радянський спадок?

Чи вважаєте ви святом 23 лютого?

СРСР не існує вже понад 20 років, однак його свята міцно закріпилися у свідомості українців. Усі чудово знають, що 23 лютого колись відзначали як День Радянської армії та Військово-Морського флоту. Натомість Днем українських Збройних Сил є шостого грудня. Зрештою, не варто забувати і про 14 жовтня, коли на Покрову вшановують українське козацтво.

Тим не менше найбільше вітань українське чоловіцтво отримує власне 23 лютого. І справа тут, видається, зовсім не в ідеологічній складовій. Адже більшість чоловіків так званого продуктивного віку служили якраз у радянському війську. Натомість, мало хто з молодих хлопців може похвалитися тим, що колись одягав однострій. Для тих, хто був в армії, головним у святкуванні є можливість пригадати молодість, зустрітися з колишніми однополчанами, згадати якісь кумедні армійські випадки. Натомість, жінки та дівчата отримують нагоду ще раз нагадати своїм коханим, що вони їм потрібні. Зрештою, чоловіки залюбки вітають своїх жінок з весною і на восьмого березня, і на День матері. Адже сказати “Я тебе кохаю!” ніколи не буде зайвим.

Сьогодні “Пошта” запитує читачів, чи вважають вони святом 23 лютого?

Андрій Магера, заступник голови Центральної виборчої комісії України:

Михайло Курочка, заступник начальника ГУ МВСУ у Львівській області:

- Для мене 23 лютого - це не свято. Не можна жити в одній державі, а вшановувати свято армії іншої держави. Зрештою, чому такий виняток зроблено саме для Червоної армії, а не для армії Австро-Угорщини чи Польщі? Адже там українці також проживали. Тому я вважаю, що досі велика частина суспільства живе стереотипами минулого.

- Звичайно, що святкую, адже я служив у війську на території України. Знаєте, я ношу погони більш ніж тридцять років і завжди день 23 лютого святкую і шаную. Найкращим подарунком для мене в цей день є гарна жіноча посмішка, розуміння та добре слово.

Ярослав Кашуба, професор НУ "Львівської Політехніки":

Микола Кміть, екс-голова Львівської облдержадміністрації, президент футбольного клубу "Скала":

- Ні, це свято я не святкую, бо це День радянської армії, в нас, дякувати Богові, є Українська армія і Українська держава. Хто любив це свято, той продовжує його любити і святкувати. Для мене воно асоціюється з радянським святом. Хоча дружина має нагоду мене привітати і вона цим користується.

- Так, святкую, але більше відзначаю другого серпня День повітряно-десантних військ, бо я в минулому був десантником. У мене є багато друзів військових, які святкують це свято. Так, я запрошений моїм другом- полковником скуштувати військову кашу з маслом. Мабуть, свято буде! Дружина завжди вітає мене з цим святом. На роботі також панує цього дня святковий настрій.

Олександр Поронюк, керівник Західного регіонального медіа-центру Міноборони України:

Андрій Котельник, боксер:

- Я святкую День захисника Вітчизни. Я чудово знаю історію, звідки це свято з'явилося, що воно з собою несло, як кажуть, із пісні слів не викинеш. Багато моїх друзів у формі зі зброєю в руках, святкують цей день. Для них - свято, коли про них згадують, коли вони можуть зустрітися і підняти келих за тих, кого вже нема на цьому світі. Для мене це також свято і я його святкую. Звісно, що жінки вітають мене. Дуже багато вітань надсилають на мою електронну скриньку.

- Я вважаю, що 23 лютого - це чоловіче свято. Можливо тому, що я служив у війську і складав присягу. На жаль, сьогодні, молодь не знає, що таке армія і тому це свято з кожним роком все більше забувається. Звичайно, що моя дружина вітає мене з цим святом, але не так помпезно, як з Днем ангела чи Днем народження.

Анатолій Матвійчук, співак, композитор, поет-філософ:

Анатолій Дністровий, письменник:

- День захисника Вітчизни має бути в Україні обов'язково, але, звичайно, це має бути інший день, а не той, який прив'язаний до дат старого "заповіту". Такі свята - складові старої ідеології, хоча люди вже не вкладають у них колишній зміст. Але є ще символічне, сакральне значення будь-якої дати, тому ми, українці, повинні переглянути своє ставлення до цієї дати, знайти для такого свята більш відповідний час...

- Тю, звісно, що не вважаю. День Червоної армії було введено більшовиками на своїх теренах 1918-го. Цього ж року ця ж Червона рмія розстрілювала людей у Києві - лише за те, що вони розмовляли українською мовою чи мали інші ознаки причетності до української нації. Таке свято в Україні можуть любити тільки покидьки. Інколи мене вітають - це переважно російськомовні дами, які мають приблизні уявлення про історію України. Реагую іронічно й кажу, що в окупаційних військах не служив. Або ж пропоную вітати мене з Днем Вермахту - щоб була вже якась історична паритетність в "любові" до окупаційних сил в Україні.

Андрій Бурда, історик:

- Ніколи цього "свята" не відзначав і не буду. Я не маю жодного стосунку ані до війська неіснуючої держави, ані до армії загалом. Це "свято" - пережиток совєтського минулого і звичаїв СРСР, яких ніяк не може позбутися покоління наших батьків. Хоча розумію і поважаю приватне право окремих людей відзначати цей день в сімейному колі чи з друзями. Однак вшанування на державному рівні військових свят колишньої країни-окупанта вважаю просто неприпустимим. У нас ціла низка своїх "чоловічих" свят: 6 грудня - День збройних сил України, 14 жовтня - День козацтва, 18 вересня - День батька і 6 листопада День чоловіків. До того часу, поки українці у будь-який спосіб будуть згадувати всілякі річниці чужих радянських свят, до того часу наш народ ніколи не зможе відійти від минулого і жити власним майбутнім.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти