Сергій Грабовський в одному зі своїх частеньких коментарів для радіо "Свобода" уживає термін, який, мабуть, дуже пасує для нинішніх настроїв українського загалу - виборчий клієнтизм. Тобто йдеться про справжню налаштованість вітчизняного електорату обирати парламент чи президента не за ідеологічними рисами об'єкта електоральної прихильності, а в системі "голос в обмін на блага".

Я, звичайно ж, не стверджуватиму, що мої сучасники вражені цією недугою тотально, але те, що мотивом значної частини з них є саме хвилевий матеріальний інтерес - факт незаперечний. Причому, слід говорити, можливо, не про радикально-цинічні вияви прагнення зиску (як от, гречка від Черновецького), а, радше, про сподівання грандіозних вигод у майбутньому. Що гірше - оці фата-морганні ілюзії, допровадивши пересічного українця до виборчої скриньки, буквально через кілька місяців можуть привести його ж на прийом до пси­хіатра, - із симптомами важкої депресії унаслідок краху мрій.

Спекуляції на схильності електорату до клієнтизму не те що не заперечуються, ба, навпаки, - заохочуються дуже поважними і дуже авторитетними серед того ж таки електорату політиками. Згадаймо, бодай, як ЮВТ у притаманній собі манері радила зачарованим бабусям не відмовлятися від милостивих подачок "олігархів". Мовляв, ви беріть, то все рівно ваші гроші, однак голосуйте за тих, до кого лежить серце. Бабусі слухали і брали, відтак обирали Юлю, аби через кілька місяців проклинати її, стоячи у чергах в Ощадбанку.

Відповідальні політики обережно ставляться до споживацьких настроїв серед загалу. Певна річ, комфорту і ситості ще ніхто не скасовував, але важливо, щоб ці речі ви­глядали вторинними, були вислідом певних зусиль суто ідеологічного штибу, результатом послідовного реформування архаїчної системи суспільних відносин. Якщо цього не станеться, то ситими і багатими будемо лише день - тоді, коли принесемо до хати передвиборний пакунок з кілограмом дармової гречки. 

Популізм процвітає, зде­більшого, у бідних спільнотах. Тут для нього - родючий со­ціальний ґрунт, і тому політики в схожих державах не здають собі труду братися за світоглядні аспекти своїх програм. В Україні взагалі годі говорити про класичний поділ на "правих" та "лівих", хіба у виборчому міжчассі можна вирізняти партії за цими нюансами. Щойно ж забовваніє перспектива нових перегонів, усі стають рафінованими популістами з ідеологічною кашею - від марксизму до неоконсерватизму - у головах і вчинках.