Ми не гірші за Голлівуд!
На Вашу думку, чи в змозі українські кінорежисери створити якісний та конкурентоспроможний кінопродукт?
На Вашу думку, чи в змозі українські кінорежисери створити якісний та конкурентоспроможний кінопродукт?
19 січня у трьох містах України – Києві, Харкові та Івано-Франківську, відбулася світова прем’єра найочікуванішої української кінострічки “Той, хто пройшов крізь вогонь”. Фільм, режисером якого є Михайло Іллєнко, знімали близько п’яти років і витратили на нього понад 16 млн грн.
Сюжет картини побудований на біографії реальної людини. Незвичайна історія звичайного українського хлопця, що народився під Полтавою, служив пілотом у Радянській армії, згодом здобув звання Героя Радянського Союзу і був збитий німцями біля Львова. Потім потрапив у німецький полон. Радянській владі після перемоги над німцями це не сподобалось і його відправили на заслання, звідки він утік і сліди його загубилися. Лише за багато років він знайшовся на іншому кінці світу – у Канаді, де став вождем індіанського племені. Звали героя Іван Даценко.
“Той, хто пройшов крізь вогонь” – перша вітчизняна кінокартина за час незалежності, яка офіційно виходить у загальноукраїнський та міжнародний кінопрокат. У зв’язку з цим у 2013-му роботу відомого українського кінорежисера номінуватимуть на “Оскар”.
Сьогодні “Пошта” запитує у своїх читачів, на їхню думку, чи в змозі українські кінорежисери створити якісний та конкурентоспроможний кінопродукт?
|
Роман Ганкевич, мистецтвознавець: |
Анжеліка Рудницька, співачка, мисткиня: |
| - Без сумніву можуть. Я трохи обертаюся в колах молодих режисерів, які працюють в документалістиці і в ігровому кіно. Так, я був консультантом одного проекту, який скоро має вийти на екрани. Фільм називається "Dont worry", його зробила молода режисер Ганка Третяк. Проблема є у тому, що коли ми дивимося фільм, про який сьогодні всі говорять і який може бути направду касовим, то, знаючи Михайла Іллєнка, його можна окреслити, як людину класичну, він є класиком і дуже добрим пейзажистом. Я не дивився ще фільму, мені важко сказати, як він реалізований, але попередні фільми Іллєнка вигравали у тому, що там, де мала бути динаміка, було більше статики. У мене надія на те, щоб фільми були більш динамічними, цікавішими у плані не тільки якоїсь акції, бо блокбастер - це не лише акція. Це чітко продуманий сюжет і чітко розроблені другорядні ролі. У більшості українських фільмів розробляються герой і антигерой, а другорядним ролям приділяється менше уваги. Тому виходить дивно і наївно. Натомість у таких метрів, як Скорсезе, Камерон, Лінч, якщо говорити про межу між голлівудським і не голлівудським фільмом, все продумано чітко і кожна особа має своє місце у сюжеті. Так, в Україні чудова операторська робота. Українські оператори сформувалися, вони вже є і дають фору багатьом колегам з-за кордону. Але найбільша проблема - це консультація з погляду культурологічних, історичних аспектів, це сценаристи, які не завжди добре адаптують готові тексти чи якісь живі історії. Якщо ці моменти зміняться, то в українського кінематографу є дуже великі шанси. І у документалістиці, яка в нас є набагато сильніша, ніж художні фільми, теж. Щодо режисерів, то основна маса їх мусить займатися додатковими заробітками - кліпмейкерство, реклама. Це ставить відбиток на їх стиль. І ця динаміка, про яку я казав, може перетворитися на миготіння різних кадрів рекламного характеру. Хотілося б цього уникнути. Але це проблема Інституту імені Карпенка-Карого і свідомості тих людей, які можуть отримати все найкраще за кордоном і втілити його тут. |
- У кожній країні є талановиті люди у всіх сферах життя, Україна - не виняток. У нас є кінорежисери, які реалізовують себе у закордонних проектах і навіть отримують каннські нагороди. Але, на жаль, їх або не помічають, або не хочуть помічати. У нас у країні всім простіше й прибутковіше купляти іноземний продукт і "перепродавати" його, аніж розвивати власний. Мабуть, держава не бачить у цьому надприбутків.Окрім того, в Украні не існує національної ідеї, національної ідеології. Тому сфера культури живе й розвивається за принципом, хто як може. Це сумно й недальновидно. Поки жоден із керівників країни серйозно не займався питаннями ідеології у широкому масштабі. А тут могли б якраз повчитися у теоретиків марксизму-ленінізму. Вони, як ніхто, розуміли, що таке ідеологія. |
|
Олександр Зварич, керівник відділу маркетингу мережі кінотеатрів "Кінопалац": |
Олеся Галканова, керівник прес-служби театру імені М. Заньковецької: |
| - Вважаю, що українські кінорежисери хочуть і можуть творити якісний кінопродукт, але повинна бути підтримка з боку держави. Наприклад, у сусідніх країнах створені спеціальні Фонди для підтримки кіноіндустрії. Йдеться про виготовлення фільмів і навіть їх рекламу. В Україні багато гарних кінорежисерів, проте з боку держави вони практично не відчувають підтримки, а коштів виділяють вкрай мало.На початку лютого у прокат вийде фільм "Той, хто пройшов крізь вогонь" українського режисера Михайла Іллєнка. Стрічка повністю створена за українські кошти. Гадаю, вона покаже, як себе позиціонує українське кіно і переконає усіх, що цілком може конкурувати з іноземним прокатом фільмів. |
- Я не те що вірю, я впевнена на всі сто відсотків, адже не перевелися в нашій країні талановиті люди. Головне, щоб були зацікавлені продюсери у виготовленні та популяризації саме якісного українського кінопродукту. Сьогодні мені до рук потрапила книга Стівена Шнейдера "1001 фільм, який слід побачити перед смертю" і у цьому вирі світового кінематографа є "Земля" О. Довженка та "Тіні забутих предків" С. Параджанова і це не те що приємно, а душа радіє, бо про нас пам'ятають, нас знають. Якщо говорити про сучасне кіно, то захоплена кінострічкою "Платон Ангел" з неперевершеним Богданом Ступкою. А наразі, з нетерпінням очікую на фільм "Той, хто пройшов крізь вогонь" М. Іллєнка, головну роль у якому виконує син мого педагога. Історія неймовірна та захоплююча, адже побудована на реальних подіях. |
|
Олеся Домарадзька, власниця галереї "Зелена канапа": |
Оксана Гупало, спеціаліст із інноваційного розвитку і міжнародного бізнесу: |
| - Думаю, що можуть, адже українські короткометражки вигравали престижні фестивалі. Наприклад, "Крос" Марини Вроди на Каннському фестивалі. В кіноіндустріїї, як і в будь-якій іншій галузі повинен бути споживач товару. Якщо є споживач, тоді це комерційно вигідно. Утворюється відповідне середовище, і там відбувається розвиток мистецтва. В Україні є талановиті кіномитці. Потрібно, щоб в нас з'явилися продюсери, спонсори, які зрозуміють, що на цьому можна заробляти гроші. |
- Наші режисери нічим не гірші від іноземних і можуть створити справжні шедеври, тільки от фінансування у нас не конкурентоспроможне. Та й цензура відхвачує забагато. Кінематограф України не розвивається, що викликане дефіцитом бюджету в цій галузі, а не через відсутність талантів. Я думаю, що отримавши належне фінансування, наші кінорежисери довели б, що і в Україні є свої Скотт, Лукас, Камерон і Спілберг. За останні 10 років молоді таланти нашої держави довели свою конкурентоспроможність, отримавши перемоги на фестивалях. Окрім того, багато наших співвітчизників реалізує себе в кіноіндустрії інших держав, про що у нас мало хто здогадується. У титрах відомих світових кіношедеврів не раз "проскакують" українські прізвища. У нас талант є, немає належних ресурсів і можливостей. |
|
Ольга Никорак, студентка юридичного факультету ЛНУ ім. І. Франка: |
| - Я вважаю, що однією з найважливіших проблем вітчизняного кінематографа є навіть не нестача бюджетних коштів, а брак проукраїнських кадрів. Тих, які віддають перевагу українській мові, українським акторам, патріотичній тематиці. Як бачимо, продюсерам під силу зібрати необхідні гроші, а ось режисерів, охочих знімати фільми про Батьківщину, хоч і українців за походженням - обмаль. Це й змушує талановитих співвітчизників-акторів шукати роботу деінде - у Польщі чи Росії. Тож український кінематограф все ще переживає занепад - сумно, що прекрасну кіностудію ім. Довженка використовують здебільшого для зйомок телевізійних шоу чи зарубіжних фільмів. Як і те, що українську мову все рідше можна почути в кінотеатрах, а обдаровані українці плідно працюють на благо інших держав. Отже, на мою думку, можливості є, адже з часом прибуток від фільмів перевершує витрати, однак бракує бажання і патрітизму. |
