Єдність народу – єдність країни

Чому, на вашу думку, всеукраїнський живий ланцюг соборності не став традиційним?

Чому, на вашу думку, всеукраїнський живий ланцюг соборності не став традиційним?

Щороку  22 січня, у день проголошення Акта возз’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулось у 1919 році, в Україні відзначають День соборності.

Цієї неділі Україна відзначатиме 93-тю річницю проголошення Акта злуки українських земель, який поєднав одвічні українські землі в межах однієї незалежної України. В цей день буде організовано живий ланцюг.

“Підтримуючи традицію, започатковану першим живим ланцюгом в Україні 21 січня 1990 року, який з’єднав Київ та Львів, учасники візьмуться за руки та об’єднаються у спільній молитві під державною символікою на знак духовної єдності українців та соборності українських земель”, – повідомили організатори акції.

Живий ланцюг проляже від пам’ятника С. Бандері до собору Св. Юра, вулицею Листопадового чину, перед ЛНУ ім. І. Франка, вул. Січових стрільців, вул. Гнатюка, через просп. Свободи і до пам’ятника Тарасові Шевченку. Збір учасників заплановано на 12.30, щоб о 13.00 сформувати живий ланцюг запланованим маршрутом.

Саме біля пам’ятника Шевченкові й відбудуться всенародна спільна молитва за Україну, звернення священиків та концерт народних колективів.

Однак відзначення возз’єднання українських земель, на жаль, не стало традиційним серед населення та політиків. 

Сьогодні “Пошта” запитує в читачів, чому всеукраїнський живий ланцюг соборності не став традиційним?

Андрій Корнат, голова фракції Народного руху України у Львівській облраді:

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету, дисидент:

- У той час живий ланцюг ініціювали дисиденти, люди, які зазнали не лише інформаційних переслідувань, але й фізичних. Це люди, які відбували ув'язнення у концтаборах за політичні переконання. Відповідно, ці люди були сповнені рішучості, ентузіазму і були готові на здвиг. Тоді НРУ об'єднав таких людей, поставив собі за мету продемонструвати оцей порив, реалізувати бажання людей. Вважаю, що сьогодні все це по-іншому виглядає. Нині ми вже живемо у своїй державі, ми психологічно це відчуваємо. Інша справа - управління цією державою, яке належить не державникам, не консолідуючим постатям, не тим, хто вболіває за національний інтерес держави, якою керують. Тобто, у той час живий ланцюг мав іншу актуальність, ніж сьогодні. Це був подвиг - вийти і стати в ланцюг. Це був момент, який акумулювався протягом 70 років окупації України. Відтак ми бачили цей здвиг як протест, як демонстрацію сили, бажання жити у вільній країні, навіть романтизму.Я не переконаний, що цей мотив сьогодні діятиме. Натомість діятиме інший мотив - протиставлення себе чинній владі. Ця влада є окупаційна, вона представляє інтереси не держави і українського народу, а інтереси олігархів. Люди, які вийдуть і стануть у ланцюг злуки, демонструватимуть свою опозиційність до влади. А це зовсім різні мотиви. Тому говорити про традиційність цього заходу важко. НРУ, як один із засновників Комітету опору диктатурі, братиме участь у заходах до Дня соборності України.        
- Варто було б, щоб цей живий ланцюг став традиційним, але концепція мусить бути така, щоб він справді був ланцюгом соборності, щоб він не містив елементів, які відштовхують, які не допускають цієї соборності. Потрібна певна висота духу, на якій цей ланцюг справді може бути постійним елементом нашого життя, а його, на жаль, сьогодні ще дуже бракує. Якщо дух високий, то стираються всякі партійні, міжгрупові протиріччя, вони нівелюються, людина стає вища над тим. А поки, якщо і пропонується щось подібне до ланцюга, то насамперед виходячи з партійних міркувань, тому я сьогодні, напевно, мав би застереження щодо подібної акції, якби її організовували якісь політичні партії. 

Іван Сварник, директор Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки, історик:

Андрій Мельник, асистент кафедри зарубiжної преси та інформації ЛНУ ім. І. Франка:

- Можливо, тому, що з'явились якісь інші форми єднання українців. Звичайно, що саму ідею ланцюга як фізичного єднання зараз реалізувати можна було б набагато простіше за допомогою інтернету тощо. На той час усіх патріотів об'єднав Народний рух України. Він мав осередки у всіх регіонах держави України, користувався значною підтримкою і тому зміг організувати таку акцію. Сьогодні, на жаль, немає такої політичної сили, яка могла б організувати живий ланцюг, якій би люди вірили. На кожний історичний період є свої особливості і дії суспільства. Невідомо, чи зараз би така акція викликала велику підтримку. Значною мірою суспільство є політично пасивне і деморалізоване. Можливо, слід чекати наступного етапу розвитку людства, щоби щось подібне відбулося. -  Основна причина, на мій погляд, у тому, що цей день українці сприймають пердусім у політичному контексті, тобто пов'язують його з конкретними політичними функціонерами, зокрема й сучасними. Звідси великий скепсис щодо його відзначення. Треба розуміти, що "соборність" - не політичне, а насамперед духовне, ціннісне поняття. Воно передбачає моральну єдність: я не можу бути щасливим тоді, коли страждає хтось інший у будь-якому куточку України. Тобто йдеться про співпричетність, про об'єднання зусиль не на рівні заяв, а в конкретних вчинках, у взаємодопомозі. Можливо, це звучить надто ідеалістично, але справжня соборність саме така - вона передбачає відмову від егоїзму.Тому будь-які символічні акції, живі ланцюги потрібні не лише для того, щоб привернути увагу суспільства до конкретної історичної події, а насамперед для того, щоб усвідомити справжнє значення соборності. В ідеалі вони б мали відбуватись без залучення партійної символіки і якихось тимчасових політичних гасел, бо це просто применшує історичну вагу цього дня. За допомогою політичних гасел набагато легше зібрати людей, але такі заходи виглядають фальшиво. І все більше людей це розуміє. Я прийшов би на такий захід лише тоді, коли б побачив, що це справжня і щира ініціатива, а не чергове політичне дійство.

Софія Кочмар, журналіст:

 
   
- Традиція живого ланцюга, як на мене, має одну дуже важливу рису - це момент, де кожен з нас бере іншого за руку. І це особливий спосіб єднання, коли ми відчуваємо іншого на дотик. Ці руки можуть виконувати різну роботу: одні працюють на користь, а інші, навпаки, знищують, одні лікують, а інші - убивають. Але ланцюг соборності на те і є живий, що в ньому єднаються такі різні люди. Я не схильна перекладати відповідальність на інших, тому скажу, що багато чого відбувається через нас - журналістів, хоч і не лише! Серед нас - безліч талановитих людей, які роблять добру справу заради своєї країни, але парадокс у тому, що ми забагато говоримо. Ми не даємо людям часу залишитися собою, сучасна людина боїться тиші, а також інших людей. Тому нам легше вийти на онлайн-зв'язок із друзями з Америки, ніж запросити в гості сусідів. Настає ера індивідуалізму, а значить людського егоїзму. Не маю звички кликати людей на майдани, запрошувати скинути цю владу. Думаю, що наш живий ланцюг може стати традиційним, починаючи із власних сімей. Куди поділася традиція спільної трапези, я вже мовчу про молитву?  

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4215 / 1.65MB / SQL:{query_count}