Опалювальний сезон загострює світосприйняття. У теплу пору року ніби до лампочки борюкання фракцій біля мікрофона і випади со­ціалістів з приводу агресивної суті НАТО. Навіть нарікання демократів на те, що хабарі за цієї влади зростають швидше, ніж щось там іще, не шикують вас у чиїхось лавах. Щоправда, коли надходить справжня спека, а суша поширюється навіть під ляду пивбару "Гайдамаки" на розі, трохи дратують повідомлення про лісові пожежі на безлісій Херсонщині. Ну, горіло би на По­ліссі, де дерев стільки, як на таврійських просторах піску, так ні, хай горять оті лічені сосонки. А жарить і без них. Безглуздя!

А мо', й ні, не безглуздя? Може, то робиться заради порядку в обліку? Пам'ятається, коли автобусний завод випускав автобуси, кожного кварталу в нього горів склад з шинами. Пожежі були такими регулярними і захищеними від стороннього втручання, що пожежники складали звіти, не виїжджаючи на місце. А втручалися б - почалося! Чому у вас шин менше, ніж належить? Де вони по­ділися? Кому загнали? І т. ін. В  Івана інсульт, у Петра інфаркт, у Степана обшук... Похорони, лікарні, нари... Тьху, гидота. Та, може, і херсонські ліси... Ні, ні, Боже борони. Не той масштаб. Хоча...

Це все в теплу пору року. А взимку ви прагнете докопатися до глибин партійних програм, з'ясувати, чи всі брешуть, чи тільки структуровані, а головне - зрозуміти, за кого голосували добродії з ЖЕКу, бо в хаті холодно, а за воду правлять, як за дорогу повію.

Лікарі по радіо, а в маршрутках самодіяльні фельдшерки тільки й говорять про переохолодження організму, епідемію і віруси. Є такі фахівці, що знають, від чого помер попередній далай-лама і вигибли пінгвіни, що злягались з домашніми курми, а поняття не мали про пташиний грип. І де то таке було? Слід сподіватися, що не на антарктичній станції імені Вернадського. Там, писали ворожі таблоїди, курник хтось обікрав. Невже пінгвіни? Мабуть, брехня. Аби принизити державу. Щоб наші кури були інфіковані...

Сум і очікування недуг огортає душу. І не тільки здатних до песимізму. Он студент-відмінник Юрасик, дарма що в рухові "Вчасно", занепав духом. А треба вчитися! Треба складати іспити. Гірко, коли у такі насичені щастям дні вхопить вірус, і прощай очікувана сесія. А в гуртожитку ж лишень дванадцять градусів за Цельсієм. І то в сонячний день на батареї.

Юрасик знав, що винувата урядова партія, а тому прийняв правильне рішення. Він не оголошував марного сухого довічного голодування, не закликав йти походом на Київ чи напинати намети на проїзних частинах міст і сіл. Навіщо даремно гаяти час?! Юрасик вирішив фізично гартуватися. Отож недільного ранку набрав на узбіччі вулиці торбу піску і пішов на транспортну зупинку. Колеги, трієчники з усіх дисциплін, які супроводжували його, банально вважали, що пісок у цій ситуації відіграє роль тягара, необхідного ковадла для спортовця. І помилялися. Потім, коли вони по черзі видлубали ополонку, Юрасик висипав пісок на південному боці лунки. "Робить пляж вар'ят", - якось одностайно подумали колеги. І на цей раз, мабуть, мали рацію.

Юрасик після несамовитого дрижання, коли перестук кісток нагадував рух електрички на стрілках у Клепарові, з дикими криками шубовснув у темну імлу ополонки.

Водні процедури завершились колективним підняттям синього у пухирцях тіла. Тут пропустимо в описі подій кілька абзаців, позаяк вони можуть дати хибну інформацію про те, як людина стає загартованим атлетом. Перейдемо відразу до закріплення набутого досвіду, тобто "поляни", накритої на півдні ополонки. Трієчники фактично і супроводжували Юрасика заради цих довгожданих хвилин, хоча вдавали, що хочуть допомогти товаришеві стати суперменом за його обіцянку дати щось списати.

Горілку цмулили, аби швидше зігрітися, просто з горла. З наїдками було складніше, позаяк консервовані бички у томатному соусі доводилося відділяти один від одного цвяхом. Огірки гріли під сідницями, а хліб - на волохатих грудях студента Валерки. Після перекуски всі стали баскими, як молоді огирі, Юрасик вважав, що то так швидко позначилося на здоров'ї купання у зимових водах, трієчники ж більше говорили про переваги горілки перед хваленими винами, з яких тільки й толку, що швидше бігаєш до вітру.

І все було б чудово, але в атлетичному житті Юрасика сталося те, чого він найбільше боявся, - він захворів. Тут сесія, а він здає аналізи. "Не те здає", - глумилися зрадливі трієчники. Але найбільше їх веселило, що у Юрасика встановили отруєння рибними консервами, а їм - хоча б муха вкусила.  На це Юрасик відповів дуже достойно: зараза заразу не бере!

І все-таки у чому річ? І тут допоміг встановити причини досвідчений лікарняний по­літолог. Річ у тім, що росіяни своїм лайновим флотом після катастрофи у Керченській протоці отруїли наших бич­ків. Це - однозначно. Але чому тоді не "взяло" трієчни­ків?

Інший політолог, з царини ідейного життя, дотримується ідеологічної версії: річ у тім, що організм громадсько активного Юрасика здатен розрізняти шкідливі іноземні впливи, а ті телепні - їм аби випити і закусити на халяву. Нещасні краяни, їм все по барабану.

Ех, мати б їхні шлунки. Підкреслимо: тільки шлунки. Бо яка ж там свідомість.